Archive of Our Own ^beta

Chapter Text

Мінамі Хокутодзай жінка видна, і багато чоловіків намагалися домогтися її взаємності, ще зі старшої школи. І ось вона підорослішала не тільки фізично, а й психологічно. Сильна, вольова, з пристрастю до своїх захоплень. Вона впевнена у собі, як ніколи, і завжди вимагає відкритості під час скандальних інтерв'ю. Роботу вона завжди ставила вище за особисте життя, але її кавалери були не проти такого перебігу подій. Але ж не вічно їй бути сталевою леді і не підпускати нікого до себе ближче, ніж на кілька ночей у готелі? Життя колись зіграло на її любові поховальний марш. Після довгих, проте приречених стосунків, Мінамі вирішила більше не відкривати серце, а лише двері своєї спальні. Проте, після зустрічі з Рюсуєм, вона трохи змінила свої переконання.

Вони познайомились на виставці відомого абстракціоніста Асагірі Гена у Глазго. Простора галереї з яскравим штучним світлом, що падало на розмальовані полотна. Він стояв перед однією з робіт, дивлячись на неї так серйозно, неначе шукав потаємний сенс. В руці у нього був келих наполовину заповнений дорогим червоним вином, у колір його вельветового костюма. Верхній ґудзик його сорочки був розстібнутий. Мінамі відразу помітила гарну лінію ключиць Рюсуя і не втрималась, аби не сфотографувати його. Такого задумливого, прекрасного…

— Фотографуйте, сміливіше. Роботи чудові. — Він не повернувся до неї, а все ще споглядав картину. Чорне полотно з безліччю кольорових ліній і кіл, різної довжини і діаметра. Мінамі стояла далеко аби прочитати назву картини на позолоченій табличці під нею. Хлопець зробив ковток вина. Простий жест, в якому читались аристократизм і вишуканість.

— Взагалі-то, я хотіла сфотографувати вас, — не втрачаючи твердості в голосі, відповіла Мінамі. Чомусь поряд з ним, їй здавалось, що вона просто ковтає слова і стоїть як дурепа з відкритим ротом. Він повернувся до неї. Між ними відстань в один крок, а здається ціла багатокілометрова впадина.

— Ви з якоїсь місцевої газети? Робите статтю про багатих людей схиблених на мистецтві? — навіть його сміх видав в ньому людину високого кола. Трохи тремтячими руками Мінами підняла камеру, витираючи об'єктив рукавом блузки.

— Ні, я просто люблю фотографувати те, що мені до вподоби. Посміхніться. — Яскравий спалах камери і на екрані з'явився усміхнений парубок з піднятим угору келихом вина.

Не дивно, що спадкоємець Конгломерату Нанамі запросив її на вечерю в один із найдорожчих ресторанів міста. Мінамі доводилося відвідувати дорогі ресторани по роботі чи на різних побаченнях, проте в такому місці вона була вперше. Мінімалістичний дизайн виконаний у контрастних чорно-білих тонах. Шовкові скатертини, столове срібло, в якому можна побачити своє відображення. Жива музика і мелодійний голос дівчини, що співала французькою, розповідаючи слухачам історію кохання. Галантні офіціанти у фірмових костюмах закладу швидко та без затримок взяли замовлення і принесли з кухні ароматні страви. Неяскраве світло від зроблених на замовлення дизайнерських світильників, доповнювало романтичну атмосферу вечора.

— То, чим ви ще займаєтесь окрім відвідування галереї? — Мінамі обережно поклала ніж і виделку на тарілку, повідомляючи про закінчення трапези. Офіціант, що проходив повз, швидко забрав тарілку. Рюсуй прошепотів йому, що час десерту і хлопець кивнув, ідучи в сторону кухні.

— Ну, точно не чіпляю таких прекрасних жінок, на кшталт вас, — пожартував Рюсуй, але з серйозним обличчям додав, — Зазвичай, сиджу у своєму особистому сховищі, де перераховую і купаюсь у грошах. — Мінамі посміхнулась йому, оцінивши жарт, хоча це і було деякою мірою правдою. — Мені подобається мандрувати світом. Останній раз я побував на всьому Східному узбережжі. Лише я, яхта і неосяжний океан.

Мінамі не знала, що саме так привабило її в ньому. Харизма? Багатство? Чи любов до пригод і свободи, які були притаманні і їй самій? Вона вирішила повністю віддатись цьому незвичному магнетизмові, навіть не намагаючись шукати якісь підводні камені в такій поведінці Рюсуя. Це було наче божевілля, її маленьке дівоче серце билося так швидко, штовхаючи її в обійми незрозумілих почуттів, в той час як здоровий глузд благав її зупинитися просто зараз. Але як вона може зупинитися, якщо навпроти неї такий красень, владний, впевнений у собі, такий, що займає її думки і не випускає в реальний світ.

— А як щодо тебе? — Рюсуй накрив своєю долонею її руку, проводячи подушечками пальців по її ніжній шкірі. На його обличчі сяяла усмішка. — Пробач, що одразу на «ти». Я впевнений, що тобі теж є що розповісти. Нізащо не повірю, що в такої красуні немає чого розказати про особисте життя.

— Щодо мене? — повторила запитання Мінамі, обдумуючи відповідь. Як справжня журналістка, вона з усією серйозністю підійшла до обдумування відповіді на поставлене запитання. Чи може вона ось так просто розповісти про своє життя, самотнє життя, незнайомцю, якого, можливо, бачить восстаннє в житті? Вона була вражена його різким переходом на «ти», та цим сміливим дотиком, хоча і не відчувала дискомфорту. — Я звичайна журналістка, яка прагне роздобути якнайбільші сенсації, задля свого кар'єрного росту. У мене є зв'язки з дуже впливовими людьми, бо це потребує моєї роботи. І я пишаюсь собою і тим, чого досягла на даний момент.

— Вау, твоїм колегам дуже пощастило, ти для них справжній скарб. — Він зробив ковток вина, не зводячи пронизливого погляду червоних очей з її серйозного обличчя. — Чи зичитиме всесвіт мені успіху, якщо я ризикну провести з тобою трохи більше часу? Що скажеш на це?

— Несподівана пропозиція, — Мінамі справді здивувалась, зробивши ковток червоного вина. У горлі пересохло від гарячого хвилювання. Мінамі відчула себе школяркою на першому побаченні і дивувалася кожному такому різкому кроку Рюсуя. Занадто неочікувана пропозиція, що може мати досить неприємні наслідки для них обох. Досвід у подібних справах у її був. Вона не розуміла своїх недалеких подруг, що так легко довіряли чоловікам і вірили в «кохання з першого погляду». І тепер, здається, вона опинилась на їхньому місці.

Мінамі не знала, що має відповісти, тому спитала саму себе: «А що б зробили інші дівчата, опинившись на моєму місці?». Вони б також вагалися, чи варто погоджуватися на продовження цієї сумнівної авантюри? Мінамі дуже добре знала тип таких чоловіків. Багаті, красиві, з впевненістю, що будь-яка дівчина зомліє лише від їхньої усмішки. Дівчина вирішила точно відмовитися від цього, аби не образити, але дивлячись в його лукаві очі, в голові народжується думка, а може це доля? Може варто спробувати? Чи будуть вони красивою парою, чиє фото буде на обкладинках усіх журналів, а історія кохання у всіх на вустах? Чи виявиться їхній зв'язок скандальним і сенсаційним, таким, про який вона потім пошкоджує і зіпсує свою репутацію?

— Так я, і думав, — Рюсуй перервав хід її думок. — Пробач, я надто настирливий в таких справах. Така у мене звичка.

— У ваших словах є доля правди. Ми тільки познайомились і не знаємо один про одного нічого. Чому для вас це не є проблемою?

— Такий у мене характер. Я звик отримувати все чого хочу, пробач, якщо це тебе образить. До того ж, у нас дуже багато спільного. Ми обидва цінуємо кар'єру вище за інше, маємо зв'язки з великою кількістю людей, і взагалі, ми дихаємо одним повітрям.

— У вас гарне почуття гумору, пане Нанамі. — Дівчина засміялась, трохи розслабившись. — Ви забули за нашу спільну любов до мистецтва.

— Цієї карти я чекав саме від тебе. Тепер розумієш, у нас є всі шанси побудувати чудові стосунки.

— Ваша наполегливість вражає, справді. Ви дійсно думаєте, що у нас може щось вийти?

— Я впевнений в цьому більш ніж на сто відсотків. Так, ми ще не так добре знаємо один одного, проте не можна втрачати можливість це виправити. Сподіваюсь, ти будеш не проти провести зі мною час?

Мінами почервоніла, розуміючи, що провести час у розумінні Рюсуя це аж ніяк не продовження вечора в ресторані, чи повернення до галереї. І їй було важко повірити, що перед нею один із найбагатших людей Японії, і майже прямим текстом пропонує її розділити з ним ліжко. По всіх канонах вона мала б відшити його і їхати додому, але була просто зачарована його наполегливістю.

— Я просто… навіть не знаю…

— Не переймайся щодо розголосу. Якщо після цього дня ти більше не хочеш мене бачити, я зрозумію. Просто, ти дійсно мені сподобалась. Я давно не зустрічав неймовірно цікавих жінок.

Серце гупало у грудях, намагаючись довести їй, що почуття вже є. Маленький вогник, який може розгорітись у велике полум'я, у спокусливих обіймах цього чоловіка.

— Думаю, — Мінамі вивільнила свою руку з його, і ніжно провела кінчиком вказівного пальця по його руці. — Нам варто спробувати. Ти теж мені сподобався.

А далі все було неначе у романтичному кіно. Вони під'їхали до п'ятизіркового готелю на його дорогому автомобілі. Трималися за руки їдучи в ліфті. В номері на них уже чекали пляшка шампанського, букет червоних жоржин, чиї пелюстки переходили у білий та неймовірний вид з панорамних вікон на вечірнє місто. Мінами до останнього вагалась, дивлячись на вогні, що спалахували тут і там, підсвічуючи місто вночі. Рюсуй підійшов до неї майже безшумно, простягаючи келих.

— Може досить пити на сьогодні? — спитала дівчина, глянувши на його відображення у вікні. Він встиг скинути свій піджак, а верхні ґудзики його сорочки були розстібнуті і відкривали вид на його спокусливі ключиці.

— Я знав, що ти так скажеш. Тому, — він передав їй келих і відступив на крок, не руйнуючи її особистий простір. — Це просто вода.

Мінамі піднесла келих ближче. Запаху немає. На смак і справді вода. Як дивно, що він додумався дати їй воду, а не продовжував накачувати її алкоголем, аби не пручалась, якщо не дай бог передумає побути з ним цієї ночі в цьому фешенебельному готелі. Дівчина зробила ще кілька ковтків, прочищаючи горло. Дивно, що Рюсуй досі не затягнув її в свої обійми, тягнучи до ліжка.

— Не бажаєш чогось поїсти? Так, ми щойно з ресторану, але ти майже нічого не з'їла. Не люблю залишати леді голодною. — Він сів у крісло, і взяв до рук меню. — Ми можемо замовити щось сюди. Не обов'язково пишну вечерю, можливо, якісь закуски, або десерт. Ти колись куштувала шоколадне парфе? — Рюсуй відірвав погляд від меню і подивився на неї.

В очах Мінамі було щось таке, чого він точно не міг би прочитати в очах будь-якої іншої дівчини, яку б привів сюди. А воно і не дивно, що Мінамі дивилась на нього повним здивування поглядом. Ні один хлопець, що пропонував їй провести час у ліжку, не пропонував їй келих води і не переймався тим чи не голодна вона зараз. Поведінка Рюсуя була настільки дивною, що Мінамі почала шукати якийсь прихований сенс у його діях. Може він якийсь сексуальний маніяк? Заманює дівчат гарними словами, галантними жестами і поведінкою, гідною принцеси, а потім після гарячої ночі вбиває? І навіть після всіх цих дивних думок, Мінамі не хотілося йти. Вона легко посміхнулась йому і підійшла ближче.

— Ні, я ніколи не куштувала шоколадне парфе. Розкажеш мені про нього? — поставивши келих на журнальний стіл, Мінами витончено і обережно присіла на коліна Рюсуя, обхопивши його шию руками. Туфлі самі впали на підлогу, вивільнивши втомлені ноги. Рюсуй вправно поклав руку їй на талію, тримаючи меню в іншій руці. Він так яскраво розповів про той день, коли вперше спробував шоколадне парфе і як ледве не літав під стелею, так це було смачно. Розповів, як неодноразово просив свого шеф-кухаря повторити це парфе і як колись влаштовував вдома вечірку парфе. — Звучить весело. Треба буде спробувати наступного разу.

— До речі, цей десерт відомий ще з тисяча вісімсот дев'яносто четвертого року… — Мінами і справді було б цікаво почути історію вишуканого французького десерту, проте, вирішила відкласти це на потім. Зараз вона у фешенебельному п'ятизірковому готелі, в крові грає алкоголь, а поряд з нею красивий чоловік, що вміє поводитися з жінками. Можливо вино, а можливо і хвалена наполегливість, як той поштовх, змусив її перервати чудову розповідь Рюсуя поцілунком.

Руки Мінамі обхопили його шию. Тендітні дівочі пальці занурились у м'яке русяво-золоте волосся. Її ніжні губи торкнулися його губи так стрімко, що Рюсуй не відразу зміг наздогнати її темп. Дівчина змістилась, зручніше всідаючись у нього на колінах. Він тримав руки на її талії, потрохи опускаючи їх на стегна, вивчаючи кожен згин її тіла. Вкотре Мінамі не пожалкувала, що одягла сукню з відкритою спиною. Вона відчувала жаркий дотик його долоні на своїй спині в районі талії і це збуджувало її ще більше. Рюсуй завжди брав ініціативу на себе, проте був не проти поступитися штурвалом. Тому і зараз він дозволив їй самій цілувати себе, задавати темп їхньої пристрасті і вирішувати, чи зупинятися вони на цьому. Мінамі розірвала поцілунок, глибоко вдихаючи повітря. Стало дуже гаряче. Вона дивилась на свою роботу, а саме, на червону помаду розмазану по губах і вогниках, що стрибали в його очах. Відчувала, як впирається в її стегно збуджений член, але не знала, чи варто продовжувати цю гру далі? Їй завжди хотілося бути головною в подібних питаннях, проте, коли їй дали свободу вибору і свободу дій, вона розгубилася.

— Ми можемо зупинитися зараз, якщо ти цього хочеш. Я не буду наполягати, хоча і дуже хочу. — Його руки були скріплені в замок за її спиною. Вона впиралася руками в його груди і бачила, як важко він дихає після їхнього поцілунку. — Вирішувати тобі.

— Я хочу, але… — її вії затріпотіли і вона відвела погляд.

— Боїшся брати ініціативу? Пробач, це просто дуже очевидно. У тебе наче все на лобі написано. — Він окреслив горизонтальну лінію на її лобі вказівним пальцем. На його обличчі сяяла легка усмішка і вона допомогла їй трохи розслабитись. — Я звик бути головним, бо жінкам таке подобається. Проте твій поцілунок, — його очі, кольору відполірованих рубінів, дивилися просто їй у душу. — Це було так неочікувано. Ти жадала бути головною. І мені це сподобалось.

— Мені теж… — зізналася Мінамі, намагаючись не дивитись йому прямо в очі. — І я хочу продовжити. Я відчуваю, що мені це необхідно.

— То може дозволиш тобі трохи допомогти? — його пальці, наче робили це кожного дня, знайшли блискавку на її сукні. Тишу в кімнаті заповнив швидкий звук блискавки, що стрімко поїхала вниз. Мінамі застигла на місці, очікуючи, як далеко зайде його «трошки допомоги». Він обережно стягнув бретельку її шовкової сукні спочатку з лівого плеча, цілуючи його, плавно, підбираючись до шиї. А потім і на правій, роблячи все так само вільно і спокусливо. — Мені продовжувати? — буквально видихнув їй у шию Рюсуй, коли сукня сповзнула по її тілу вниз.

— Так… — прошепотіла Мінамі і дозволила йому поцілувати себе.

Chapter Text

          Ранок видався для Рюсуя не найприємнішим в його житті. Він проспав і не встиг на ранковий літак, що мав вже дві години як летіти у напрямку Токіо, випадково впустив свій фірмовий годинник в унітаз і обпікся кавою. Проте нічого з цього не змогло зіпсувати йому настрій. Коли він повернувся до спальні і побачив, як спить Мінамі, всі проблеми стали такими малозначними. Поки дівчина солодко спала, майже з головою закутавшись в ковдру, Рюсуй встиг завершити декілька справ. Розпорядився, аби їхній одяг віднесли до пральні, аби його милій гості приготували смачний і поживний сніданок і попросив водія поїхати в готель, де зупинилась Мінамі і забрати її речі. Опівдні Мінамі прокинулась, повна сил та енергії.

          — Доброго ранку, красуне. — Рюсуй увійшов до кімнати. На ньому була біла сорочка вільного крою і класичні костюмні штани. Готельні капці йшли в розріз з його елегантним зовнішнім виглядом, але не виглядали комічно. Мінамі ще вчора подумала про те, що цьому хлопцеві личить все. В його руках була срібна таця зі сніданком. — Чи можливо краще сказати доброго дня? Ти так довго спала, що я вже почав думати, чи не викликати мені швидку? — дівчина сіла, дозволяючи йому поставити тацю на ліжко. — Як ти почуваєшся?

          — Все чудово. Давно я так добре не спала. — Дівчина усміхнулася. Зазвичай, вона допізна затримувалась на роботі, а якщо працювала вдома, вимикала комп’ютер лише пізньої ночі. Рюсуй придвинув до неї тацю, натякаючи їй на сніданок.

          Акуратний керамічний посуд задзвенів, коли дівчина поставила тацю собі на коліна. Йогурт без цукру зі свіжими ягодами та насінням чіа, пишні панкейки з сиропом і чашка зеленого чаю.

          — Чай замість кави? — спитала Мінамі і обережно взяла чашку до рук.

          — Кава не дуже корисна штука. Зелений чай набагато поживніший і має ті ж самі властивості бадьорити зранку, як і кава. Ти молода Мінамі, тобі треба дбати про своє здоров’я. Залиш каву на мене.

          — Дякую за турботу… — тихенько промовила Мінамі, сьорбаючи свій чай. Дуже дивною була така надмірна увага і турбота зі сторони Рюсуя, проте Мінамі була не проти. До цього можна звикнути. Навіть сніданок обрав ситний і корисний. Мінамі любила йогурт з ягодами і часто снідала саме ним. На запитання звідки Рюсуй знає про її улюблений йогурт, Рюсуй відповів, що навмання ткнув у меню. Закінчивши сніданок, Мінамі потягнулась, розминаючи м’язи. — То, котра година? — вона кинула погляд на годинник.

          — Майже перша дня! — голосно промовив Рюсуй, відносячи тацю у вітальню. Мінамі застигла, а вираз її обличчя повільно змінювався з щасливого на здивований, а здивування переросло у тривогу і паніку.

          — Як це перша година? — дівчина закутавшись у ковдру швидко побігла до ванної кімнати. — У мене квиток на літак на дванадцяту! Трясця, доведеться купувати квиток на вечірній рейс! — Мінамі не любила коли хтось запізнюється, і сама була ще тою міс пунктуальність. І вперше запізнившись на літак, вона була у відчаї і стривожена. Їй доведеться повертатись в готель і чекати вечірнього рейсу. Доведеться дзвонити на роботу і казати, що прилетить з запізненням на один день, а отже, їй доведеться робити статтю просто на борту літака, аби встигнути до дедлайну. — Де мої речі?

          — Не хвилюйся. Я віддав їх у пральню, через пару годин їх принесуть. Твій багаж у шафі, якщо ти хочеш перевдягнутись. Хоча мене повністю влаштовує теперішній твій вигляд. — Хлопець посміхнувся. Схоже йому не звикати бути в компанії напівголих дівчат. — А щодо літака, — він взяв до рук телефон.  — О сьомій за мною прилетить літак, і я матиму за честь, взяти тебе на борт цієї пташки.

          — Що? — було не ясно, чи здивував її невдалий жарт про зовнішній вигляд, чи пропозиція полетіти разом одним літаком. — По тебе прилетить особистий літак?

          — Літак компанії. Проте так, я частенько використовую його у своїх цілях. Подумай, лише ти і я на весь літак. Не рахуючи, звичайно, пілота і обслугу. Але якщо для тебе це занадто, я можу замовити нам квитки на місцевий літак. Будемо лише ти, я і ще з півсотні інших людей.

          Мінамі вже мала звикнути до того, що Рюсуй до чорта багата людина і може дозволити собі і приватний літак. Проте не була певна, чи місце їй серед всієї цієї розкоші. Він сам говорив, якщо цей зв’язок виявиться помилкою, вона завжди може піти і ніхто з них більше ніколи в цьому життя не згадає один про одного. Але їй не хотілося йти. Вона знає цього чоловіка ледве один день, а відчуває себе так, наче вони знайомі вічність. Їй комфортно поряд з ним. Подобається його манера говорити, те як він рухається, те що він носить і як жартує. Вона захоплюється його проникливістю і турботою до неї. То чому б не дозволити собі ще трохи побути принцесою?

          — Ні, все в порядку. Я згодна. Зможу попрацювати поки летітимемо назад. — Мінамі намагалась говорити впевнено, наче їй навіть не довелося над цим думати. — А тепер вийди, будь ласка, я б хотіла переодягтись. — Рюсуй посміхнувся. Дика, хижа посмішка впевненого в собі чоловіка. В цій усмішці чітко читалося: «І чого я там ще не бачив?», проте він опустив руки і поступився.

          — Як бажаєш, красуне. Чекатиму тебе у вітальні. На нас чекає купа справ, які треба встигнути завершити до відльоту.

          А під купою справ Рюсуй мав на увазі похід по магазинам. Мінамі любила годинами зависати в крамницях, хоча у неї рідко бувала вільна хвилька на це. Армані, Ґуччі, Прада, Луї Віттон, Ів-Сент-Лоран, Шанель та багато інших бутиків. Вони побували в кожному. Хоча Рюсуй майже нічого не купив, Мінамі захоплювало з якою легкістю він віддавав тисячі євро за костюми і дизайнерські краватки. Мінамі пишалась своєю сумочкою від Ґуччі яку купила собі два роки тому на свої кровно зароблені. І зараз дивлячись на нову колекцію, що буквально сяяла на вітрині, хотілося голосно вити. Аби купити хоча б одну з них, їй довелось би важко і нудно працювати ще як мінімум рік без вихідних.

          — Подобається? — спитав Рюсуй, підійшовши до неї ззаду. Мінамі коротко кивнула. Така краса не може не сподобатись. — Давай зайдемо. Можливо тобі ще щось сподобається?

          — Що? — не встигла вона і оком мигнути, як її вже затягли до бутику. — Зажди…

          — Шановна, можна вас на хвилинку? — до них підійшла молода дівчина і запитала, чим може їм допомогти. — Ми з цією молодою леді наступного тижня йдемо на світську вечірку. А як виявилось їй зовсім нічого одягнути. Підберете їй щось підходяще для такої події? — консультантка яскраво посміхнулась, пообіцявши допомогти чим зможе. Мінамі завели до примірочної, попередньо запитавши який у неї розмір одягу.

          Поки консультантка перетворювала Мінамі на справжню світську левицю, Рюсуй без інтересу розглядав полиці з сумочками і валізами. Він ніколи не розбирався в жіночих речах. Вітрина з золотими прикрасами змогла привернути його увагу і він уважно роздивлявся кожен виріб. Коли Мінамі повернулась, Рюсуй вже встиг засумувати. Повернувшись до неї, він застиг на місці не в змозі відвести погляд. Сукня з атласу та ламе з деталлю в стилі збруї. Золотий колір подолу сукні, що розкинувся на підлозі, підкреслював колір її очей.

          — Я виглядаю дивно, так? — Мінамі почервоніла, заламуючи пальці. Їй було некомфортно, коли її так уважно розглядали з усіх сторін.

          — Ти прекрасна, Мінамі. Ми беремо її. І он ту сумочку, будь ласка. Гадаю вона чудово підійде до цієї сукні.

          — У вас гарний смак, пане Нанамі. Прошу сюди, пані.

          Коли вони їхали назад до готелю, Мінамі весь час мовчала. Поряд з нею на сидінні лежала акуратно запакована сукня, сумочка і ще декілька пакунків. Рюсуй дивився на неї через дзеркало заднього виду, але не наважувався заговорити на тему цієї спонтанної покупки. Йому було не вперше купувати дорогий одяг жінкам, проте з подібною реакцією він стикнувся вперше.

          — Ти не проти, якщо ми заїдемо в ще одне місце перед тим як повернемось до готелю? Хочу купити декілька сувенірів родині. — Рюсуй обережно вирулив автомобіль і повернув на сусідню вулицю.

          — Не проти. Тільки я б хотіла залишитись в машині. Я дуже стомилась.

          — Шкода. Я думав ти допоможеш мені обрати подарунок. А то я нічого не тямлю в тому, що дарувати десятирічним дівчаткам.

          — У тебе є молодша сестра? — здивувалась Мінамі. Вона знала майже все про цього хлопця, бо робила статтю для свого журналу, і їй довелося прочитати не одне джерело, аби відібрати всі найпікантніші подробиці його життя. Про наявність у нього молодшої сестри ніде не йшлося.

          — Ні, у мене є відлюдкуватий старший брат. Подарунок для племінниці. Вона навчається за кордоном, тож ми рідко бачимось. Але у неї скоро день народження, тому я хочу обрати для неї щось особливе.

          — Гаразд. Я спробую допомогти. Але і сама не знаю, що дарувати десятирічним дівчаткам, у яких і так є все. — Рюсуй посміхнувся, повільно зупиняючись біля великого іграшкового магазину.

***

          Озираючись навколо, Мінамі бачила свою дитячу мрію. Ляльки у яскравих, розшитих паєтками сукнях. Будиночки розміром з її робочий стіл, з декількома спальнями, кухнею і ванною. Автомобілі на радіоуправлінні. Безмежна кількість іграшкових ведмедиків різного розміру. Розвиваючі набори. Іграшковий посуд. Кубики. Пазли. Пластилін. Набори для дослідів. Іграшкові потяги і літаки. Костюми принцес і роботів. В цій крамниці було все, чого б не захотіла дитина будь-якого віку. Мінамі згадувала, як просила маму купити їй таку ж ляльку, як у її однокласниці, а мати протестувала, мов, немає грошей на такі дрібниці.

          — Чому обирати подарунки дітям, це завжди так складно? — завив Рюсуй, всівшись на підлогу у відділі з ляльками. Він оглянув кожну з них, і тепер Барбі будуть снитись йому у кошмарах.

          — Я завжди гадала, що робити подарунки дорослим важко. Ніколи не знаєш, що подарувати людині, яка може купити собі це сама. — Мінамі тримала в руках коробку з дизайнерською лялькою. У неї було біляве волосся, карі очі і красива сукня. Чимось вона була схожа на неї.

          — Дорослим, люба, треба лише три речі. Гроші, розваги і алкоголь. А оскільки перший пункт задовольняє останні два, все стає до біса простіше. — Рюсуй піднявся на ноги і провів рукою по волоссю. — Гаразд! Я не знаю, що купити малій на день народження, тож купую всю крамницю! — Він розвів руками. Мінамі на секунду застигла, здивувавшись. Це ж жарт, так? Один з його жартів, і він насправді не збирається купувати цілу крамницю? Мінамі зрозуміла, що Рюсуй аж ніяк не жартує, коли він вже йшов через ряд з м’якими іграшками, прямуючи до каси.

          — А ну зупиніться на хвильку, пане Нанамі! Я розумію, що в тебе є гроші на весь магазин, але це не вирішить твоєї проблеми! — Мінамі зробила глибокий вдих і шумно видихнула, збираючись з думками. — Сам подумай, навіщо їй весь цей магазин? Це буде як мінімум недоречно, а як максимум на тебе подивляться, як на божевільного. Подарунок має бути один і від чистого серця. — Мінамі взяла до рук іграшкове цуценя. — Коли мені було десять, я попросила у батьків цуценя. Я любила собак, і хотіла собі одного. Дітям завжди треба так мало для щастя. Тож цілий магазин їй ні до чого.

          — І батьки подарували тобі собаку?

          — Ні. Ми заледве втрьох могли якось жити, а зайві витрати на утримання собаки трохи не вписувались у мамин план розподілу бюджету. До того ж, коли мені було п’ятнадцять, виявилось, що у мене алергія на собак. Тож гадаю, це чудово, що батьки так і не купили мені цуценя.

          — А знаєш, ти права, Мінамі. Дітям треба так мало для щастя. Я щось придумаю, коли повернемось у Токіо. Ходімо. У мене вже в голові паморочиться від всіх цих іграшок. Клянуся, он та лялька дивилась точно на мене, як Мона Ліза у Луврі.

          — Так-так, я вірю тобі. — Мінамі засміялась, взявши його за руку. Вони покинули крамницю з пустими руками, проте в голові Рюсуя вже жеврів вогник грандіозного подарунку для своєї любої племінниці.

***

          Мінамі дуже втомилась від шопінгу, тому коли вони піднялися на борт літака, майже одразу ж заснула. Їй було все одно, що вона спить у незручній позі і що їй доведеться працювати всю ніч підряд, коли вони повернуться додому. Зараз, коли вона провалилась у довгоочікуваний сон, нічого з цього не мало абсолютно ніякого значення. Вони летітимуть майже цілу добу з зупинками, і поспати було б не так вже і погано. Їй снились гори. Настільки високі, що уходили далеко за хмари. І вона стояла на вершині найвищої з них і голосно-голосно кричала, аби її почув увесь світ. Кричала, що вона вільна.

          Дівчина прокинулась, повільно повертаючись до реальності. Навіть зрозумівши, що більше не спить, Мінамі все ще відчувала фантомний холод, що пройшовся її тілом, поки вона стояла на вершині. Через ілюмінатор на неї світило сонце і Мінамі потягнулась рукою до його проміння, вбираючи його силу.

          — Спляча красуня вже прокинулась? — Рюсуй, що сидів у кріслі навпроти поглянув на неї. На колінах у нього був якийсь журнал з французькою назвою. — Я як раз збирався тебе розбудити, проте ніяк не наважувався. Ти так солодко спала. Шкода було будити.

          — Пробач, що одразу заснула. Думаю, тобі було б краще аби я склала тобі компанію в польоті, а не спала весь час. — Мінамі рівніше сіла і зрозуміла, що більше не сидить у кріслі, а лежить на просторому ліжку, що займало майже всю кімнату. — Ти переніс мене сюди?

          — Так. Знаєш, спати у кріслі не зручно. Певно через це я і подорожую власним літаком.

          — Літаком компанії, — виправила його Мінамі і посміхнулась. Рюсуй оцінив її жарт і теж усміхнувся їй.

          — Так, літаком компанії. — Він підвівся. Мінамі помітила, що він встиг переодягнутись. На ньому була дизайнерська сорочка кольору слонової кістки. Єдина нагрудна кишеня виповнена у чорному кольорі. Золотими нитками вишитий логотип бренду. Чорні шкіряні туфлі і класичні штани. Мінамі засміялась. — Я сказав щось смішне?

          — Ні, просто… я згадала який кумедний вигляд у тебе був в готелі. Весь такий          елегантний, але у готельних капцях. — Мінамі вже не стримувала сміх, регочучи майже у повний голос.

          — Якщо тобі більше подобається, коли я в готельних капцях, я можу перевзутись. Я як раз прихопив їх з собою.

          — Ти забрав з готелю капці? — Мінамі витерла сльози, що виступили на очах від довгого сміху. Коли Рюсуй згадав про капці їй захотілось сміятись ще більше.

          — Але ж це мій готель, — він приклав руку до підборіддя і зробив вигляд, що глибоко задумався.

          — Справді?

          — Ні, я їх вкрав. — Мінамі знову голосно засміялась, впавши назад на ліжко. Живіт скрутило від сміху, проте вона ніяк не могла зупинитись. В голові не вкладалось, що Нанамі Рюсуй, спадкоємець Конгломерату Нанамі, краде в готелях капці.

          — Годі мене смішити! Я зараз лусну! — Рюсуй сів на ліжко поряд з нею. Його рубінові очі дивились так проникливо, неначе читали її душу. І в цьому погляді читалось: «Не сховати тобі від мене правди, бо я вже встиг побачити найпотаємніші закутки твоєї душі».

          — Ти така чарівна, коли смієшся, — він провів рукою по її обличчю, прибравши впавше пасмо світлого волосся. — Мені буде шкода відпускати тебе.

          — Я нікуди не йду. З борту літака далеко не втечеш.

          — З моїх обіймів теж нелегко вибратись, дорогенька. — Рюсуй наблизився до неї, збираючись поцілувати. Але він обійшов губи стороною і провів язиком по її щоці. Мінамі зніяковіла і пискнула, не очікуючи такого жесту. Вона була готова до пристрасного поцілунку. Була готова відповідати йому, кусаючи його нижню губу. Дозволила б його язику сплестися з її. Проте Рюсуй старанно уникав її губ, цілуючи щоки. Кусаючи її за вухо. Видихаючи їй прямо в шию. Мінамі хотіла поцілувати його, але Рюсуй майстерно відхилявся, не даючи їй цього зробити. Його руки пройшлися по округлих стегнах Мінамі і вона закотила очі, коли він поцілував її стегно, так близько, що по шкірі пройшлися мурахи. — Тільки скажи мені, принцесо. Всього три чарівних слова і я зроблю для тебе все, чого тільки попросиш.

          Мінамі знала, що він хоче почути від неї. Всього три слова. Я хочу тебе. І вона справді хотіла. Хотіла торкатись його, цілувати, відчувати кожною клітиною тіла. Проте не збиралась здаватись. Танго танцюють двоє, а вона вже давно звикла до лідируючої позиції, навіть у ліжку. Дівчина посміхнулась. Зухвала та самовпевнена посмішка, яку Рюсуй аж ніяк не очікував побачити. І це заводило його ще більше. Мінамі обережно зіштовхнула його з себе і він впав на ліжко поряд з нею.

          — Ваша черга благати мене про милість, пане Нанамі. — Не встиг Рюсуй оговтатись від її напору, як вона вже вправно розстібнула блискавку на його штанах. Перекинула своє біляве волосся на одну сторону, аби не закривати собі і йому огляд. В її очах бігали вогники. — Зараз ти відчуєш, як сильно я тебе хочу. — Рюсуй хотів торкнутись її обличчя, проте Мінамі серйозно глянула на нього. — Ні, Рюсуй. Не торкайся мене. Я змушу тебе благати хоча б про один дотик, як це щойно робив зі мною ти.

          Рюсуй вскинув брову, проте не від подиву. Його зацікавила гра і йому подобалось, коли жінки отак домінували. Він кивнув і вхопив простирадла, аби зайняти руки. Протриматись і не торкатись до неї? Що може бути простіше?

          — Ти можеш лише дивитись і насолоджуватись. Ніяких дотиків, окрім моїх. — Повторила правила Мінамі і нахилилась нижче, вигинаючи спину. Йому одразу ж сподобалась її пластичність і грація. Те, як вона рухалась, плавно проводячи язиком по його члену, як її губи ніжно цілували голівку, і як під час всього цього колихалось її волосся.

          Спочатку було просто, хоча йому і хотілось покласти долоню на їй на потилицю, допомагаючи з ритмом. Хотілось схопити її за волосся і пропустити його крізь пальці, наче золоті нитки. Тим часом ритм Мінамі набирав обертів. Вона активно водила язиком по вже розбухлому члену, не забуваючи й про стимуляцію руками. З повільного і ніжного, її темп переріс у агресивний і швидкий. Рюсуй закрив очі, тонучи в насолоді. Його дихання збилося і він голосно ковтав повітря. Руки з усієї сили стиснули шовкові простирадла. Здавалось, ще один ривок і він не втримається. Хотілось торкнутись її. Направити. Голосно видихаючи, Рюсуй зрозумів, що майже дійшов до піку, проте Мінамі різко знизила оберти, не даючи йому кінчити.

          — Чорт, Мінамі… я так довго не протримаюсь… — Мінамі повільно водила язиком знизу вгору. Ще трішки і він здасться. Вона максимально можливо вигнулась вперед, аби зручніше вхопити його член і якомога глибше взяти його до рота. Працюючи губами і язиком, Мінамі довела Рюсуя до стану ейфорії і він не зміг більше триматись. Його рука лягла їй на потилицю, направляючи, змушуючи прийняти його член ще глибше. Не пройшло і хвилини, як він рясно кінчив, все ще тримаючи руку на її потилиці. — О так, принцесо! — він глибоко дихав, намагаючись за раз вдихнути якомога більше повітря. В кімнаті стало до біса жарко. — Здається, я програв.

          — Так, — Мінамі лизнула свою верхню губу, прибираючи залишки сперми. — Ти програв.

          — Але маю намір взяти реванш просто зараз. — Поваливши її назад у ліжко і пристрасно поцілувавши, Рюсуй потягнувся до блискавки на її сукні. Цілуючи її ключиці і груди, під звуки стогонів і ледь помітного гулу двигунів літака, він любив її аж до самого приземлення літака у першому ж аеропорту.

Chapter Text

          Залишок польоту був напрочуд спокійним без будь-яких сексуальних натяків. Мінамі і Рюсуй повечеряли на борту корабля і займалися кожен своїми справами. Рюсую постійно хтось дзвонив вирішуючи проблеми компанії, а Мінамі повністю поринула у написання статті. Виставка робіт Асагірі Гена справила на неї неймовірне враження, тож вона розійшлася не на жарт, розписуючи все красивими словами. Не встигли вони приземлитись у міжнародному аеропорту Токіо, як вона вже закінчила робити начерк статті і відправила до редакції. Розминаючи шию, Мінамі згадала, що давно не бачила і не чула Рюсуя. Коли вона тільки починала статтю, до неї доносились уривки телефонних розмов, проте вона давно нічого не чула. І вирішила перевірити, чи все в порядку.

          В кабінеті пахло дорогим деревом і віскі. Кімната була темною і єдиним джерелом світла був лише екран ноутбука. Мінамі підійшла ближче, аби поглянути, чим же так довго займався Рюсуй. На екрані майорів інтерфейс програми для 3Д-моделювання і модель корабля. Здоровенна яхта на декілька жилих ярусів. Круїзний лайнер, подумала Мінамі, роздивляючись модель. Вона нічого не тямила в кораблебудуванні, крім того, що це до чорта важко. До кабінету зайшов Рюсуй. Він встиг знову перевдягнутись і Мінамі подумала, скільки ж у нього комплектів одягу, якщо він так часто перевдягається? В руках у нього був вологий рушник.

          — Ти тут, принцесо? Щось сталося? Я гадав, що ти працюєш над статтею.

          — Так, я вже закінчила. Вирішила перевірити, як ти тут. — Рюсуй підійшов до неї  ззаду і поклав руку на спинку крісла. — Цей корабель ти спроектував? — він кивнув. — Він чудовий.

          — Буде чудовим, коли його збудують. Це найбільший з усіх кораблів, які я коли-небудь проектував. Я працював над ним роками.

          — Як назвеш його?

          — Персей.

          — Поетично.

          — Ти так вважаєш? Насправді, я не замислювався над назвою. Вона просто спала мені на думку, так спонтанно.

          — Я б хотіла написати про нього статтю. Залишиш за мною право бути першою, хто надрукує про твої подвиги? — Мінамі повернулась у кріслі. Рюсуй нахилився і швидко поцілував її.

          — Звичайно, принцесо. Не будемо затримуватись тут. Ми тільки но приземлились в аеропорту Токіо. На нас вже чекає машина. Я б міг відвести тебе додому, якщо звичайно ти не хочеш залишитись ще на трошки.

          — Я б залишилась, справді. Але моя сусідка завтра відлітає до Америки на навчання, а я обіцяла допомогти з речами. Як я можу відмовити людині, яка платить половину орендної плати? — вираз обличчя Рюсуя транслював сотню і одну емоцію за ці короткі пару секунд, тому Мінамі не змогла однозначно сказати, засмутився Рюсуй, чи їй здалося.

          — Не проблема. Ми провели разом майже дві доби, і тобі треба час аби відпочити від мене. Я довезу тебе додому. Сподіваюсь, я зможу подзвонити тобі ввечері?

          — Так, я буду рада почути твій голос.

***

          Мінамі довелося довго та нудно розповідати своїй сусідці по квартирі, чому та прилетіла з запізненням аж на добу. І ще довше довелося відповідати на дурнуваті запитання, які зазвичай задають подружки, дізнавшись, що у іншої з’явився хлопець.

          — То, ви тепер типу разом? Ну, тобто, офіційно? — дівчина складала до коробки колекцію дисків.

          — Ніккі, ми знайомі всього дві доби. Гадаєш він вже встиг проінформувати всю свою родину, що завів роман з журналісткою під час подорожі до Британії? Це смішно.

          — Ну, по-перше, ти не просто журналістка. Ти найкраща журналістка з усіх яких я знаю. А по-друге, я б на його місці якось би запитала з ввічливості: «То ми тепер з тобою пара, чи так просто спимо і я витрачаю на тебе гроші?»

          — Ніхто не просив його витрачати на мене гроші. — Мінамі вивернула всю шафу сусідки, намагаючись зрозуміти, які речі їй краще взяти з собою. — Може мені позичити тобі щось зі свого гардеробу?

          — Не переймайся. З першої ж стипендії куплю щось нове. Я нажаль не маю хлопця мільйонера, що і оком не мигнувши, може купити тобі сукню від Ґуччі. Доречі, у нього чудовий смак. Ти в ній виглядаєш просто приголомшливо.

          — Дякую. Проте я все ще відчуваю, що це все для мене занадто. Йому справді не звикати купувати дорогі речі, але мені ні. Я буду білою вороною на вечірці.

          — Доречі, ти так і не розповіла, що там за вечірка, на яку треба вдягатись так, наче на прийом до королівської родини.

          — День народження його племінниці. Ми разом обирали їй подарунок.

          — Ого! — Ніккі зіскочила з ліжка, підбігши до Мінамі. — Це може означати, що він представить тебе своїй родині. Тобто, офіційно визнає ваші стосунки.

          — Та чого ти так вчепилась в це офіційне визнання. Навіть якщо він цього і не скаже, яке мені до того діло?

          — Тоді вийде так, наче ти просто спиш з ним через його гроші. Але ж це не так? Ти ж не спиш зі спадкоємцем Конгломерату Нанамі через його шалені гроші?

          — Звісно ні! Мені було б набагато простіше просто з ним спати, навіть аби він мав всього сто ієн в кишені. З такими чоловіками, як Рюсуй, ніколи не знаєш, чого чекати.

          — Про містера «Перекачені Мізки», ти казала так само. — Ніккі витягла з шафи ще одну сумку.

          — Прошу, давай не будемо обговорювати моє особисте життя. Я повернулась додому аби відпочити від цього. А ще допомогти тобі спакувати речі. А поки ти базікаєш, Ніккі Ханада, час летить! І ти досі не спакувала свої диски!

          — Я не знаю, які обрати. Хочу взяти всі, але буде перевищення ваги багажу. Так важко обирати щось одне.

          — Навіщо тобі диски з піснями Ліліан Вайнберг, якщо ти будеш бачитись з живою Ліліан і чутимеш її голос щодня? Знаєш що, я оберу диски за тебе. А ти поки піди на кухню і зроби нам чаю. В холодильнику коробка з тістечками.

          — Їх твій мільйонер прислав? — Мінамі кивнула. Не встигла вона розкласти речі, як у двері постукав кур’єр з букетом квітів і коробкою тістечок. — Вони з тієї дорогої кондитерської, що не далеко від мого університету. Коштують цілий статок. Ти будеш?

          — Ні, я на дієті. Не хочу за тиждень набрати зайві кілограми, а потім не влізти в сукню.

          — О, то ти підеш на той дитячий день народження? Сміливо. Сподіваюсь мала не влаштовуватиме істерик. Мій день народження кожного разу закінчувався тим, що мій двоюрідний брат влаштовував істерику. Діти такі вразливі. Варто сказати щось не так і сліз не уникнути. — Слова Ніккі аж ніяк не підбадьорили Мінамі, а ще більше підживили бажання не йти на ту вечірку. Проте вона пообіцяла, що піде і відмовлятись вже занадто пізно.

***

          Мінамі останній раз так сильно хвилювалась, коли випускала у світ свою першу статтю. Зараз вона лежала в обіймах Рюсуя в своїй квартирі, на дворі була глибока ніч, а вона не могла стулити очей. Кров так і била у скронях, а рій думок не давав спокійно заснути. Завтра відбудеться вечірка з приводу дня народження племінниці Рюсуя, на яку будуть запрошені найближчі, родичі та друзі. І вона одна, як біла ворона, серед заможних і важних людей.

          — Мінамі? Ти не спиш? — Рюсуй притягнув її до себе поближче. Вона припала щокою до його грудей. Чула, як помірно б’ється його серце. Вдихала запах його дорогого одеколону, який їй так подобався.

          — Ні, я не можу заснути. — Вона водила пальцем по його плечу, вимальовуючи різні візерунки. — Я хвилююсь… через завтрашній день.

          — Тобі не потрібно хвилюватись, Мінамі. Моя сім’я звичайно ще ті шакали, проте якщо ти зі мною, все буде добре. Думай про цю вечірку, як про звичайний прийом багатіїв. Ти ж бувала на таких, коли брала інтерв’ю? — Мінамі кивнула. — Думай лише про те, як чудово провести час. А тепер, давай спати, принцесо. Твоєму лицарю завтра треба зарубати дракона.

          — Добраніч, Рюсуй. — Він ніжно поцілував її лоба і швидко заснув. Мінамі ще декілька хвилин не спала, слухаючи його рівномірне серцебиття.

***

          Мінамі з полегшенням видихнула, коли зрозуміла, що вечірка пройде в орендованому ресторані, а не вдома у Рюсуя. Вони приїхали майже останніми, бо Рюсуй мав заїхати по подарунок для племінниці. Мінамі не стала розпитувати, що саме він купив. Скоріш за все якась новомодна і дуже популярна іграшка, як в її часи був тамагочі.

          Зала ресторану чимось нагадувала їй театр «Ла Фениче» в Венеції. Велика зала, стіни з золотими шпалерами і канделябрами. Столи вкриті червоними скатертинами, як сидіння театру. І відлуння, що розносить живу музику, як в театрі розносився спів оперної співачки. Мінамі чула як стукаюсь десятки жіночих і чоловічих каблуків, проте згодом виявила, що це ритм її власного серця. Поділ її сукні відбивав світло від великої кришталевої люстри, змушуючи його сяяти. Кожен гість мав за честь звернути увагу на Мінамі. Поряд з нею крокував Рюсуй у елегантному чорному костюмі без краватки. На його руці висів золотий годинник. Він кивнув літній дамі, що сиділа за одним із столиків. На ній була оксамитова сутня глибокого зеленого кольору і Мінамі поклялась, що віддала б все, аби помінятись з цією леді сукнями. Погляд Рюсуя притягнув молодий чоловік в темно-коричневому, майже чорному костюмі та червоній краватці. Мінамі впізнала в ньому старшого брата Рюсуя.

          — Сай, не думав, що ти приїдеш. Гадав ти досі в Індії. — Рюсуй потиснув руку братові. Не дивлячись на різне походження, у них було щось спільне в рисах обличчя, що давало можливість заявити, що вони брати. Кучеряве волосся Сая здалося Мінамі кумедним і вона зрівняла його з французьким пуделем.

          — Так, я теж думав, що пропущу свято. Проте Челсі десь дістала квитки і ось ми тут.

          — Доречі, не бачу її тут. Де загубив свою наречену? — Рюсуй театрально роздивився залу довкола.

          — Кхм! — Він опустив погляд нижче і побачив, що дівчина стоїть поряд з його братом. Маленька, тендітна, з довгим рудим волоссям, в елегантній бежевій сутні. Не знай Мінамі, що ця дівчина наречена Сая, подумала б, що Челсі ровесниця його племінниці. — Дякую, що зволив глянути вниз, Рюсуй, на простих людей.

          — О, Челсі! Пробач, я тебе не помітив! Ти така маленька, що тебе запросто можна сплутати з однією з подружок Суйки! — Рюсуй пирхнув, ледь стримуючись, аби не почати сміятись у весь голос. Челсі лише закотила очі.

          — Краще б замість своїх дурнуватих жартів, представив нам свою супутницю. Дівчина стоїть червоніє і не знає, що їй робити.

          — Так, звичайно. — Рюсуй прокашлявся, відразу ж ставши серйозним. Від його веселої міни не залишилось і сліду. — Дозвольте представити вам мою супутницю. Мінамі Хокутодзай. Моя дівчина. — Серце Мінамі пропустило удар. Він назвав її своєю дівчиною. Представив її своєю дівчиною.

          — Дуже приємно, панно Хокутодзай. Сай Нанамі. Старший брат цього недоумка, якого ви обрали собі хлопцем. — Він ввічливо потиснув їй руку. — Моя наречена, Челсі Чайлд. Не думайте, що вона дитина раз така маленька. Вона повнолітня.

          — Що ти сказав, чортів задрот? — вона дивилась на нього своїми сяючими карими очима, що випромінювати злість. Мінамі подумала, що Челсі носить лінзи.

          — Я ж казав, тобі немає чого хвилюватись. Моя рідня дивна, проте з ними весело. — Рюсуй посміхнувся, дивлячись, як його брат конфліктує зі своєю нареченою. Було дивно бачити таку молоду дівчину, як Челсі, якій певно ще немає двадцяти, уже з обручкою на пальці. Мінамі ніколи не задумувалась про заміжжя і воліла б й далі бути вільною, поки має змогу.

          — Пробачте нас, будь ласка. Іноді нас заносить. — Челсі посміхнулась їй. — Певно, я маю обов’язково це запитати. На якій помийці ви знайшли цього ідіота? Чесне слово, мені шкода кожну дівчину, що заводить стосунки з Рюсуєм. Його жарти це взагалі окрема історія.

          — Ми познайомились на виставці картин Асагірі Гена у Глазго. І, не ображайтесь звичайно, але мені подобаються жарти Рюсуя.

          — Бачиш! Вони смішні! — Рюсуй кинув погляд на майбутню невістку. Та лише фиркнула.

          — Ви теж художниця, панно Хокутодзай?

          — Звіть мене просто Мінамі. І ні, я журналістка.

          — У вас обох творчі професії. З вас вийде гарний дует. — Сай кивнув братові, проте Мінамі не зрозуміла до чого був цей жест. Це так старший брат схвалив її, чи просто констатував факт того, що вони гарний творчий дует?

          — Де ж винуватиця того, що ми всі зібрались в цій душній залі цього вечора? — Рюсуй оглянув гостей, проте не бачив своєї племінниці. — Здається, Суйка ще не готова показатись гостям. Франсуа прослідкує, аби все пройшло добре. Шампанського, дами? — Рюсуй переводив погляд з Мінамі на Челсі і навпаки. Вони обидві закивали. Схопивши брата за лікоть, Рюсуй потягнув його до столу з напоями.

          — То, як давно ви разом? — Челсі дивилась у спину своєму нареченому, поки він намагався докричатись до брата, аби той відпустив його. — Можеш не відповідати. Підозрюю десь тиждень, або навіть менше. Ти не подумай, я не маю нічого проти тебе. Навпаки, ми з Саєм дуже хочемо, аби нарешті в його житті з’явився хтось окрім  роботи. Але Рюсуй складна і непередбачувана людина. Не кожній дівчині під силу приборкати його норов.

          — За це не хвилюйтесь, міс Чайлд. Як раз його норов, я приборкати в силах. — Мінамі посміхнулась. — А як що до вас? Ви така молода, а вже заручені з Саєм.

          — Історія довга і нудна. Не думаю, що зараз підходяще місце і час, аби розповідати, як зустрілись два задроти і вирішили одружитись. Якщо затримаєшся трохи довше в цій родині, я обов’язково розповім.

          — Леді, шампанське прибуло! Прошу, панно Чайлд, рожеве, Дон Периньйон. — Челсі взяла до рук келих і коротко кивнула на знак вдячності. Сай простягнув келих Мінамі.

          — Взяв на себе сміливість обрати шампанське замість брата. Ви не проти? — Мінамі похитала головою. Певно, в вищих колах догоджати дамам є звичаєм і необхідністю. — Гадаю, вам пасує біле шампанське, Мінамі. Рюсуй пропонував обрати для вас сухе червоне вино, проте, я гадаю, що шампанське доречніше.

          — Не стану заперечувати. Дякую. Шампанське чудове. — Мінамі зробила ще один ковток. Дорогий алкоголь завжди буде відрізнятись від дешевого, який можна купити в кожному супермаркеті. І ні одне дешеве вино, яке вона купувала, не зможе зрівнятись з келихом цього шампанського.

          За мить у залі згасло світло, піднявши тонну шуму. Загорівся прожектор і освітив невеликий простів в центрі зали. На фоні відбивали барабанну дріб. Прямо під світлом прожектора стояла дівчинка. На ній була пишна синя сукня, поділ якої закінчувався кольором морської хвилі. Її коротке біляве волосся було завите, а передні пасма заколоті шпильками. Дівчинка сяяла наче з середини. Заграла музика. З натовпу вийшов хлопець її віку, пропонуючи руку. Вона прийняла її і вони станцювали коротенький вальс. Світло повернулось і натовп гостей захлинувся у оплесках. Побачивши Рюсуя, дівчинка одразу ж кинулась до нього.

          — Рюсуй! — Він підхопив її і міцно-міцно обійняв. — Ти бачив як я танцювала? Навіть ні разу не оступилась!

          — Це був чудовий танець, маленька. Я пишаюсь тобою. — Він погладив її по голові, скуйовдивши волосся.

          — Ти вже така доросла, Суйко. Я пам’ятаю тебе ось такою крихітною. — Сай посміхнувся, показуючи рукою десь біля коліна і на обличчі Суйки заграла нова усмішка. Зараз вона була йому майже по пояс.

          — Сай! І Челсі тут! Але ж тато казав, що ви залишитесь в Індії!

          — Набрехав твій татко, сонце. — Рюсуй поставив племінницю на землю. — Ми всі тут, аби відсвяткувати твій день народження. Так, Мінамі?

          — Так… — боязко відповіла Мінамі. Суйка дивилась прямо на неї, не зводячи очей. І не було зрозуміло, що ця десятирічна дівчинка встигла собі надумати.

          — То це твоя наречена, Рюсуй? — Суйка кинула погляд на дядька. Її по-дитячому великі карі очі дивились з викликом і чекали ствердної відповіді. Мінамі зблідла.

          — Н-наречена?! — повторила Мінамі, явно не розуміючи сенсу запитання. Рюсуй на диво легко відповів їй, навіть не змінюючи настрою.

          — Ні, сонце, вона не моя наречена.

          — Але ж ти казав, що будеш з нареченою. Я пам’ятаю. — Дівчинка схрестила руки на грудях.

          — Це було півроку тому, Суйка. Тієї жінки поряд зі мною більше немає. Зараз зі мною Мінамі.

          Дівчинка знову кинула на неї дивний погляд. Оцінювала її так, як оцінюють тільки діти. Між Суйкою та Рюсуєм були тісні зв’язки, Мінамі це одразу зрозуміла. І тепер розуміла, чому дівчинка так оцінююче дивиться. Вона теж бажає дядькові найкращого.

          — Ти гарна, — сказала їй Суйка, роздивляючись її сукню. — Сподіваюсь, ти не така, як та колишня наречена і не кинеш його. Я не хочу бачити його засмученим. — Мінамі нервово кивнула. Вона розуміла, чому Суйка це каже, проте, чому вона має обіцяти щось десятирічній дитині? Чому вона має обіцяти, що ніколи не кине Рюсуя, якщо і сама не певна, чи довго він буде з нею? Рюсуй відчув її хвилювання і вирішив прийняти весь вогонь маленької дівчинки на себе. Тепер стало зрозуміло, про якого дракона він говорив.

          — Суйко, оскільки тобі сьогодні десять, для тебе особливі подарунки. Я б хотів почати першим. — Він клацнув пальцями і до нього підійшов дворецький з коробкою в руках. Проста біла коробка з рожевою стрічкою. Мінамі навіть здалося, що вона чула як щось в тій коробці зашаруділо. — Це тобі він нас. Від мене і від Мінамі. Відкривай обережно.

          Суйка взяла коробку до рук і обережно розв’язала бантик. Відкрила і посміхнулась ще яскравіше. В коробці сидів білий декоративний щур і дивився на всіх своїми маленькими червоними оченятками. Побачивши Суйку, він підняв носа і став нюхати її.

          — Буде тобі друг в твоїх експериментах. Наглядай за ним, добре?

          — Так, я буду! Він такий милий! Дякую, Рюсуй! Дякую, Мінамі! — Суйка простягла щуру руку. Він пару секунд вагався, але все-таки заліз на її руку, роздивляючись гостей.

          — Ти маєш дати йому ім’я, Суйко. — Сказала їй Челсі, що присіла поряд і теж із захватом роздивлялась нового друга Суйки. Мінамі вирішила зайняти нейтральну позицію. Їй не дуже подобались гризуни, а особливо миші і пацюки, тому вона просто дивилась на нього, без єдиної емоції.

          — Назву його Хромом! — Суйка почесала йому за вушком.

          — Це часом не ім’я того хлопця зі старших курсів, що допомагає тобі з хімією? — запитав Сай, хоча боявся почути позитивну відповідь.

          — Так, це він. — По-дитячому довірливо відповіла Суйка. Рюсуя розпирало від сміху. Він схопився за живіт, не в силах стримуватись. Мінамі штовхнула його ліктем, подумки намагаючись достукатись до нього. Зараз не час і не місце, аби сміятись.

          — Рюсуй! — Челсі кинула на нього злий погляд, очевидно бажаючи, аби він припинив влаштовувати цирк.

          — Пробачте… Чудове ім’я, сонце. Просто прекрасне… пх… вибачте… — намагаючись стримати потік сміху, Рюсуй зробив ковток вина.

          — Отже, якщо Рюсуй закінчив, настала наша черга, — Сай присів поряд з Суйкою. Вона продовжувала гладити Хрома. — Тобі для твоїх дослідів треба обладнання і програмне забезпечення. Зараз в твоїй кімнаті стоїть один з найкращих комп’ютерів з програмним кодом, який я сам написав спеціально для тебе. І ще купа новомодного обладнання. Тепер твої досліди не будуть обмежуватись просто пробірками і шкільним мікроскопом.

          — Дякую, Сай! Челсі! Розповім друзям у школі, вони мені будуть заздрити!

          — Точно будуть. А тепер біжи до Франсуа, нехай віднесе Хрома нагору. Тут йому буде занадто шумно. — Челсі поплескала її по плечу. Дівчинка тут же побігла до дворецького з чіткими умовами наглядати за її новим другом.

          Мінамі була здивована тим, що Рюсуй вирішив подарувати племінниці тваринку. Чи подіяла на нього її історія про цуценя, якого вона так і не отримала, чи він додумався до цього сам, запитати часу не було. Програма вечора була забита, і між танцями, застіллям, конкурсами і виступами, не було навіть вільної хвильки аби поговорити. Мінамі бачила якою щасливою була весь вечір Суйка в колі друзів і родичів, і якось навіть менше переймалась через те, що вона ніби то тут і зайва. Милі розмови, смачні страви, дороге шампанське і чоловік, який втягнув її в цей коловорот, сидів поряд і смішно жартував. Тримав її за руку. Говорив їй компліменти. Покликав її на танець. І їй хотілось розтанути у тих почуттях, які переповнювали її.

Chapter Text

          Суйка нишком підкралась до музикантів, аби попрохати їх змінити пісню. Диригент активно закивав головою, зрозумівши, чого від нього хоче маленька леді. Вже за хвилину зала ресторану наповнилась чудовим поєднанням скрипки, барабанів і сопілки. Рюсуй ще з перших нот впізнав ту саму композицію, під яку вперше вчив танцювати свою маленьку племінницю. Він кинув на Мінамі швидкий погляд і вона коротко кивнула, дозволяючи йому вести у танці.

          Навкруги більше не існувало нічого і нікого. Лише він, вона і музика. Мінамі кружляла над паркетом в умілих руках Рюсуя. Вона перебувала на межі між реальністю і сном, відчуваючи, як ейфорія захоплює її з кожним кроком і кожною новою нотою зіграною скрипкою. Всі погляди були направлені на них, проте Мінамі бачила лише його погляд. Чула лише музику. І відчувала його руки, що так міцно тримали її за талію.

          Сай в компанії своєї юної нареченої, споглядав, як єдина пара на танцполі приковує до себе погляди усіх, навіть музикантів і офіціантів. Челсі притискала руку коханого до грудей, кидаючи в’їдливі коментарі з приводу майстерності Рюсуя. Сай же, ставши на захист брата, гордовито заявив, що Рюсуй став краще танцювати. І не дивлячись на всю серйозність, з якою брат оцінював Рюсуєві вміння, Челсі сміялась. Суйка бігала залою, роблячи сотні фото і відео з різних ракурсів.

          Голосні перешіптування гостей, що розносились від одного кінця зали у інший, швидко набирали обертів, заважаючи Мінамі стежити за ритмом і рухами. Музика стихла і пара зупинилась. Їхні обличчя були у небезпечній близькості один від одного, проте Рюсуй швидко ступив крок назад і, як справжній джентльмен, вклонився Мінамі, дякуючи за танець. Усі гості, в тому числі і музиканти, голосно зааплодували. Хтось навіть присвистував. Суйка стрибала на місці від захвату.

          — Непогано рухаєшся, принцесо, — проконментував Рюсуй і поцілував тильний бік її долоні. Галантно і обережно.  — Ти не розповідала, що вмієш танцювати.

          —  Журналісти і не на таке здатні. Ніколи не знаєш, які вміння можуть знадобитись.

          —  Хотів би я дізнатись і про інші твої таланти, Мінамі. Ти не перестаєш мене дивувати. — Підморгнув їй Рюсуй. Мінамі почервоніла.

          Його посмішка засяяла яскравіше, коли іменинниця підбігла до них, не в змозі підібрати слів, аби точно описати, яким захопливим і чуттєвим був їхній танець. Дівчинка буквально світилась від щастя, наче опинилась у казці на балу у принца. Здавалось, що її настрій передавався кожному гостю, розносячись повітрям, наче вірус.

          — Рюсуй, ваш танець, це щось казкове і неймовірне! Ви явно довго готувались, щоб мене вразити,  — Суйка переводила сяючі очі з Мінамі на Рюсуя і назад. Дівчинка подивилась на Мінамі своїми по-дитячому великими карими очима, промовивши: — Твій образ нагадав мені діснеєвських принцес. Це було дуже гарно.

          — Дякую, але ми не робили жодної репетиції, — сміливо відповіла Мінамі, почервонівши сильніше, тепер вже від компліменту Суйки.

          — Саме так Суйко, це була суцільна імпровізація.

          — Ви точно ідеальна пара! — заявила племінниця Рюсуя, так голосно, що її чув увесь зал. — Сподіваюсь ще колись побачити від вас таку імпровізацію. Хотілось би і мені так навчитись.

           — Ми обов’язково поговоримо про це пізніше, добре? — пообіцяв Рюсуй та поцілував племінницю в лоба. — Доречі, а де святковий торт? Невже ти не збираєшся задувати свічки і загадувати бажання?

          — Я бачила, що Франсуа разом з іншими вже винесли торт, тому ходімо. Я задую свічки і загадаю бажання!

          — Якщо мені не зраджує пам’ять, на минулому дні народженні, ти запевняла, що ці бажання маячня і ти в них не віриш. — Нагадав Рюсуй прямуючи за племінницею.

          — А тепер я вірю. Ти змусив мене повірити. — Суйка трохи почервоніла. — Тим паче, я вже доросла для загадування власних бажань.

          Як і казала Суйка, Франсуа з двома іншими офіціантами вивезли з кухні великий торт. Три яруси шоколадного бісквіту, ванільного крему і персикового желе, вкритих білою дзеркальною глазур’ю, що у світлі переливалась перламутром. Декор був виповнений з кольорової мастики і представляв собою різної форми пробірки і колби, щось схоже на мікроскоп, чашку Петрі і багато різних наукових приладь, призначення яких одному лише богу відомі. На самому верхньому ярусі в епічній позі стояла моделька вченої, чимось схожої на саму іменинницю. Десяток маленьких свічок горіли, чекаючи, поки Суйка загадає бажання і задує їх. Дівчинка лише хвильку почекала, подумки проговоривши своє бажання і задула всі десять свічок за раз.

          Батьки Суйки оголосили гучну промову, не обмежившись словами про те, як люблять її. Згадали про досягнення у школі. Мати Суйки пустила сльозу, згадуючи, як тримала новонароджену дочку на руках і та всміхалась їй. Побажали звісно ж щастя, і подякували всім присутнім за те що прийшли. Мінамі ледве стримувала сльози. Певно їй у свій час не вистачало подібних слів від батьків. Рюсуй відчув, що його партнерка от-от заридає, і обережно торкнувшись її плеча, запитав:

          — Все добре?

          — Так, не звертай уваги. Просто… промова дуже сподобалась. Відчувається, що всі люблять Суйку.

          — Розумію, чесно кажучи, мені зараз дуже хочеться побути на її місці, — зізнався Рюсуй, мляво посміхнувшись. Він навіть і не підозрював, що Мінамі відчуває в цю секунду теж саме. — Але я б не хотів бути у її віці. Бути двадцяти три річним мільйонером мені подобається більше.

          Мінамі намагалась підібрати слова, аби якось згладити цей момент. Проте голос Суйки, з благанням Рюсуя допомогти з тортом, повністю зруйнувало потребу у будь-яких втішальних словах. Але навіть після того, як всі отримали по шматочку торта, Мінамі не змогла провести час з Рюсуєм. Багато хто з гостей, в тому числі і найближчі родичі, бажали вкрасти у неї його, аби обговорити всі нагальні проблеми. І тому, Мінамі доводилось задовольнятись товариством його старшого брата і його нареченої. Іноді, Мінамі ловила на собі неприємні погляди з жіночої частини гостей, але завдяки Саю і Челсі, які знали тисячу і одну кумедну історію пов’язану з Рюсуєм, та алкоголю, вона не звертала на них уваги.

          Рюсуй також пив, і Мінамі збилась з ліку, скільки келихів з шампанським він встиг осушити, відповідаючи на сотню нелогічних запитань. На тверезу голову, певно, сама Мінамі б вже давно пустила собі кулю в скроню. Питання були різного роду. І стосовно бізнесу, і стосовно сьогоднішньої події. Ніхто навіть не заїкнувся про Мінамі і її роль у житті Рюсуя, поки одна жінка похилого віку, яку Сай, здається, називав своєю тіткою, не засипала Рюсуя питаннями про неї. На вигляд жінці було за п’ятдесят. Вона була вдягнена у дизайнерську зелену сукню з невеликим декольте. Не дивлячись на свій вік, вона мала доглянуту шкіру і з гордістю носила відповідний макіяж. Зачіска цієї загадкової «тітки», як у справжньої леді, нагадувала зачіски придворних дам з дев’ятнадцятого століття.

          — Рюсуй, милий, хто та молода дівчина, яку ти запросив сюди? Невже у тебе з’явилась нова наречена? — ліцемірна посмішка цієї пані викликала огиду, і на місці Рюсуя, будь-хто інший певно не витримав би і вилив на її сукню келих-другий червоного вина. — Виглядає вона наче нічого, але…

          — Я вибачаюсь, але моє особисте життя – це моє особисте життя. Я б волів не розголошувати ніяких подробиць нашого з Мінамі життя. — Рюсуй тримався гідно, заледве зберігаючи спокій. — Якщо я плануватиму одружитись, повірте, я розповім про це.

          — Головне не тягни з цим. Не ясно, що у цієї дівчини на думці. Пограє і знайде іншого.

          — Вам не варто хвилюватись через це, — Рюсуй зробив ковток шампанського, вправно поставивши келих на стіл. — Тим паче, ми не те покоління. Для нас одруження це… — він кинув погляд на чоловіка тітки, а потім перевів його на неї. — Не настільки необхідна річ, аби втримати партнера поряд на короткому повідку.

          Посмішка в раз зникла з обличчя жінки. Певно Рюсуй потрапив у яблучко, чітко розставивши суспільні ролі в цій сім’ї. Хоча Рюсуй і не зовсім пам’ятав, як зав’язались ті чи інші стосунки членів його сім’ї, вгадати було не важко, бо долі у багатьох дуже схожі. Жінка з гордовито піднятою головою залишила його, не сказав нічого на останок. Вечір продовжувався.

***

          Час швидко минув. Як би Мінамі не дорікала, що їй сумно і нудно без Рюсуя, вечірка йшла своїм ходом і наближалась до логічного завершення. Фотографи зробили сотні фотографій, музиканти відіграли свої найкращі парії, офіціанти замучились відносити брудні тарілки на кухню і наповнювати келихи шампанським. Гості поступово почали покидати ресторан, звільняючи парковку від дорогих автівок. Першою з вечірки поїхала іменинниця. Як би Суйка не хотіла святкувати день народження до світанку, вона все-таки була ще дитиною і швидко втомлювалась. До того ж, їй завтра треба йти до школи і вона має добряче виспатись. Попрощавшись з гостями, дівчинка застрибнула до машини і поїхала нічними вулицями Токіо.

          Коли Рюсуй знайшов Мінамі в компанії свого брата і його нареченою, його серце відбивало невідомий до нині ритм. Бачачи свою дівчину щасливою, веселою і трохи захмелілою, він відчував себе найщасливішим чоловіком на землі. Якщо любов з першого погляду все ж таки існує, то Рюсуй з гордістю готовий заявити на весь світ, що він по вуха закоханий у цю прекрасну дівчину.

          Мінамі також втомилась від вечірки. Всі постійно щось запитували, шепотілись між собою, спеціально підвищуючи голоси аби вона їх почула. Розмови натомість, не відрізнялись якоюсь особливою оригінальністю. Всі обговорювали її зовнішній вигляд, те, що якщо зняти з неї цей дорогий одяг і змити макіяж, вона не відрізнятиметься від будь-якої звичайної дівчини, яка йде вулицею повз цей ресторан. Мінамі чула, як заздрісні ноти стрибали від однієї розмови, до іншої. І кожна закінчувалась тим, що «вона не пара їхньому Рюсую», «він пограє і викине її на вулицю, як робив вже не раз за життя», і що «їй потрібні лише його гроші, і якщо він одружиться з нею, це буде ганьба для сім’ї Нанамі».

          — Я попрощався з Суйкою, — повідомив їй Рюсуй, ніжно обіймаючи за плечі. — Думаю, нам краще теж поїхати додому, так Мінамі?

          — Так. Я дуже стомилась.

          Мінамі і Рюсуй коротко попрощалися з Саєм та Челсі, взявши один з одного обіцянку, що обов’язково зустрінуться ще раз, проте, в більш неформальній обстановці. Челсі нав’язувала Мінамі похід у боулінг, а Сай намагався тактовно запросити Мінамі з Рюсуєм до свого маєтку в Нью-Делі. На виході Сай з Челсі знову зчинили галасу, голосно сперечаючись з приводу своїх подружніх обов’язків. Рюсуй сміявся, навіть не намагаючись стриматись.

          — Я готовий дивитись на це вічно, — через сміх, мовив Рюсуй, витираючи сльози з очей. — Не вистачає попкорну для повного щастя.

          Коли скандалісти Сай і Челсі зникли з поля зору, Рюсуй і Мінамі мовчки дійшли до машини. Рюсуй як завжди відкрив перед Мінамі двері, і впевнившись, що його дівчина зручно влаштувалась, обійшов авто і сів з іншої сторони, незграбно зачинивши дверцята. Водій вів машину повільно, проте вони швидко долали квартал за кварталом, по майже пустому шосе. Курс був на будинок Рюсуя. Вони заздалегідь домовились, що Мінамі заночує у нього і вже зранку її відвезуть на роботу. В її голові роїлось багато думок стосовно сьогоднішнього вечора, але вона була настільки виснажена, що майже заснула, поклавши голову на плече Рюсуя.

          — Можеш поспати, принцесо. — Мовив Рюсуй та переплів її пальці зі своїми. — Я буду поряд.

          — Ми майже доїхали, тому немає сенсу…

          — Ти мене недооцінюєш, принцесо. Я перенесу тебе через поріг будинку, якщо в цьому буде потреба.

          Машина плавно зупинилась на під’їздній доріжці. Гравій тріщав під шинами. Водій поправив дзеркало і не обертаючись, сказав:

          — Ми на місці, пане Нанамі.

          — Чудово. Дякую за роботу.

          Рюсуй допоміг Мінамі вийти з машини та, як і пообіцяв, взяв її на руки і поніс до самих дверей. Мінамі була шокована, але настільки втомлена вечіркою, що навіть не пручалась. Його руки тримали міцно і вона знала, з ним вона у безпеці і він не дасть їй впасти. Дворецький відкрив двері як раз вчасно, помітивши фари щойно під’їхавшого авто. Рюсуй, як і сказав, переніс Мінамі через поріг будинку і одразу ж попрямував до сходів. Вже біля дверей спальні він опустив її на підлогу, дозволивши першій зайти до кімнати і взяти свої речі.

          — Першою підеш у душ, принцесо? — Рюсуй стягнув з себе сорочку, недбало скинувши її на підлогу.

          — Було б чудово, але ми можемо піти разом, — посміхнулась Мінамі. В її словах не було ніякого натяку на інтим. Вона просто хотіла поніжитись у гарячій ванні разом з ним. І Рюсуй вловив її настрій, першим заскочивши до ванної кімнати, аби набрати гарячої води.

***

          Зранку Мінамі прокинулась раніше ніж зазвичай. Коли вона проводила ночі у Рюсуя вдома, дозволяла собі спати на годинку-півтори довше. Телефон буквально розривало від кількості повідомлень, проте дівчина вирішила почати ранок не з читання останніх новин. Їй потрібна була хороша доза кофеїну і вона на автопілоті попленталась до кухні. По першому поверху розносились дивовижні запахи і Мінамі відчула, що нестерпно голодна.

          — Доброго ранку, красуне. — Рюсуй, як завжди, виглядав елегантно і доглянуто. На його обличчі не залишилось ні тіні вчорашніх подій. Він виглядав відпочившим і напрочуд щасливим. — Я розігрів наш сніданок.

          — Я вже подумала, що ти готуєш сам, — посміхнулась Мінамі. Зазвичай, сніданок їм залишав шеф-повар, який за сумісництвом був і дворецьким, і помічником Рюсуя, і взагалі майстром на всі руки. Коли Рюсуй тіснився у її квартирі, вона готувала йому каву і розігрівала бельгійські вафлі у тостері. — Пахне дуже смачно.

          Рюсуй розклав кухонні прибори і простягнув Мінамі тарілку. Яєчня, бекон, сендвіч з авокадо і обов’язково тост з маслом. Дівчина була готова за секунду покінчити зі сніданком і попросити ще, але не встигла і виделку до рук взяти, як Рюсуй запитав:

          — Як тобі вчорашній день? Як вечірка? Я залишив тебе саму, майже на весь вечір, мені шкода.

          — Все гаразд. Мені було весело. Доволі незвично відчувати себе гостем на подібному святі, а не журналістом, що висвітлюватиме його у пресі.

          — Новий досвід, — посміхнувся Рюсуй і зробив ковток апельсинового соку. — Суйці так сподобався наш танець, що вона відправила всім кому змогла копію відео. Мені теж. Якщо хочеш, можемо подивитись разом.

          — Звісно. Це було так… дивовижно. Ти так гарно рухався, а я просто повторювала твої рухи. Певно ми стали подією вечора.

          — Так, ніхто не залишився байдужим. — Він надрізав шматочок бекону, проте виделка застигла в повітрі, на півдорозі до рота. — Ти була такою чарівною тоді… навіть моя рідня зацінила цей перформенс.

          — Так, але у них є одна особливість. Вони люблять пліткувати, навіть не приховуючи цього.

          — Цього у них не відібрати, це правда. Тому я ненавиджу ці всі офіційні свята. — Погодився Рюсуй, все-таки проковтнувши шматочок добре просмаженого бекону. Він кинув погляд на тарілку Мінамі. Дівчина поколупала яєчню і з’їла один шматок бекону. — Ти чимось стурбована? Зовсім нічого не з’їла.

          Мінамі цінувала його увагу і була вдячна за турботу. Вона відчувала себе наче у казці, де галантний принц здуває з неї пилинки. Вона здогадувалась, що Рюсую доведеться представити її, як свою дівчину, бо інакше ситуація виглядала б, як щось з розряду сюр. Для Мінамі у стосунках була важлива чесність, тому вона не довго вагаючись, виклала на стіл всі свої карти.

          — Ти представив мене перед родиною, як свою дівчину і це… було незвично. — Вона знову поколупала виделкою яєчню. — Я розумію, що це правильне рішення, бо нас могли б не так зрозуміти. І ми справді, наче, у стосунках.

          — Ми мали б одразу про це поговорити, так?

          — Так. Все так стрімголов розвивається, і от я офіційно твоя дівчина і це здається мені безумством…

          — Я тебе не засуджую, Мінамі, — він накрив її долоню своєю. — Якщо ти цього не хочеш, ти можеш відмовитись. Якщо потрібен час подумати, я завжди готовий чекати. Знаю, це був шалений тиск і такий швидкий розвиток подій вибив у тебе ґрунт з-під ніг, і я дякую тобі, що ти відкрилась мені, Мінамі. Це багато значить для мене.

          — Це тобі дякую, що не засуджуєш мене за мої сумніви… — почервоніла Мінамі, проте посміхнулась йому. — Ти справді мені подобаєшся. І я не хочу зараз отак все кидати і втрачати тебе.

          Мінамі збиралась ще щось сказати, аби запевнити його, що вона не збирається завершувати ці стосунки, але хід її думок прервав різкий дзвінок телефону. Дівчина здивувалась, хто може дзвонити їй о такій ранній годині? Навіть встигла подумати, що дзвонять з видавництва, хоча на редакцію дають два дні після відправки статті.

          Коли вона взяла телефон до рук, видихнула з полегшенням, бо дзвінок був від її сусідки. Напруга потроху спадала з її плечей, бо очікувала вона чого завгодно, і навіть найгіршого. Мінамі попросила вибачення, на що Рюсуй відповів «пусте, це ж певно важливо, візьми слухавку» і натиснула зняти виклик.

           — Привіт, Ніккі. Ти в курсі, що в Токіо зараз шоста ранку?

          — Привіт, подруго. Пробач, не звикла ще до зміни часових поясів. Я чого дзвоню власне. Шукала я собі хоча б один японський телеканал і натрапила на один, з дуже цікавим сюжетом. Вітаю тебе з потраплянням в новини! — радісно заверещала Ніккі.  — Я ж казала, що Рюсуй представить тебе своєю дівчиною!

          — Зажди трохи, Ніккі. Повільніше. Які новини? Ти про що?

          — Невже ти тільки прокинулась? Вже сотня, якщо не тисяча дописів у соціальних мережах, з тобою і красенем Рюсуєм. А ці журналюги вміють роздути сенсацію. Без образ. Гарні вийшли фото. Ти завжди була фотогенічною. Слухай, а я й не знала, що ти вмієш танцювати, чому ти про це ніколи не казала?

          — Вибач, я справді тільки прокинулась і нічого не розумію. Відправиш мені посилання на публікацію?

          — З твоєї контори доречі теж є якась заява. Все що знайду надішлю поштою. Мені треба бігти на вечірні заняття, тож, бувай. Удачі вам, юні зірки телебачення.

          Ніккі поклала слухавку і Мінамі зайшла на пошту. Її поштова скринька була битком набита повідомленнями. Колеги, друзі, знайомі, інші журналісти. Хтось вітав її з чудовим виходом у світ. Хтось писав заздрісні погрози. Хтось просив про інтерв’ю чи ексклюзивні фото. Промоніторивши стрічку соціальних мереж, вона нарешті зрозуміла, яким проривом в інтернеті став їхній танець. Рюсуй лише яскраво посміхався. Йому не звикати бути у центрі уваги, але Мінамі — ні. Це вона створює сенсації, а не є частиною однієї з них.

          Здавалось, треба зупинитись на хвильку і обдумати всі за і проти, зважити всі плюси і мінуси цієї ситуації і зрозуміти, що хорошого вона зможе винести з цього. Ранкову тишу знову розірвав протяжний сигнал. Їй надійшло повідомлення. Мінамі рідко користувалась месенджерами, віддаючи перевагу пошті. Побачивши ім’я відправника, Мінамі зблідла, ледь не впустивши телефон.

          — Мінамі, все гаразд?

          Той, кого вона уникала багато місяців. Той, чиє ім’я перестала називати. Той, чиї очі снились їй в найстрашніших жахіттях. Той, кого вона б воліла забути. Мінамі трусило від самої лише думки, від спогадів, але вона наважилась відкрити повідомлення.

«Сподіваюсь ти щаслива з ним, і він задовольняє всі твої незліченні критерії»

          Мінамі вимкнула телефон, поклавши його екраном донизу. Вона не відповідатиме. Зробить вигляд, що взагалі його не отримувала. Дівчина взяла до рук чашку з ще теплим зеленим чаєм і посміхнулась так, наче щойно нічого не сталося.

          — Так, все добре. Просто диву даюсь, як швидко з простої журналістки, я стала медійною персоною, яку тепер будуть обговорювати на кожному кутку.

Chapter Text

          Посмішка враз зійшла з обличчя Мінамі, коли телефон задзвонив вдруге. За цю довгу секунду, що їй знадобилась аби взяти телефон до рук, Мінамі відчула весь спектр емоцій починаючи від інфаркту міокарда і закінчуючи неабияким полегшенням. Рюсуй лише розвів руками. Він встиг звикнути до того, що його дівчина дуже зайнята і робота для неї важливіша за все. Мінамі зняла слухавку, кивнувши йому за його розуміння.

         Цього разу її ранковий спокій перервала керівник редакції. Начальниця рідко особисто дзвонила підлеглим, зазвичай передаючи все через помічників чи поштою. Тому Мінамі була здивована і слухала дуже уважно. Шарлотта Боні, всього на рік старша за Мінамі, мала сильний і вольовий голос, який був притаманний всім хто обіймає керівні посади. Вона не любила коли з нею сперечаються і вимагала від працівників відповідальності та точності виконання поставлених завдань. Шарлотта коротко привітала Мінамі з її дебютом і попросила приїхати до редакції, для обговорення нового відрядження. Мінамі ж, пообіцявши бути в потрібний час на місці, попрощалась з начальницею і поклала слухавку.

          Випереджаючі нові дратівливі дзвінки та повідомлення, Мінамі вимкнула телефон, нарешті спокійно видихнувши. Солодкий період відпочинку закінчився і треба працювати. Лише тиждень минув з минулого відрядження, а вона знову має кудись їхати. Дівчина молилась, аби робота була в Японії, і не довелось би летіти на край світу, втрачаючи дорогоцінні дні на переліт. Заклопотана думками про роботу, вона все ще не могла викинути з голови те повідомлення. І хоча воно і не несло в собі ні погроз, ні образ, Мінамі не на жах перелякалась, бо була впевнена, що заблокувала відправника в усіх соціальних мережах, де тільки могла це зробити.

          — Ранок не без сюрпризів, — напружено, але з посмішкою сказала Мінамі, поклавши телефон біля краю столу. — Я маю їхати до редакції. Нове відрядження.

          — Ми нещодавно повернулись до Японії, а тебе вже кудись відправляють. — констатував Рюсуй, склавши руки в замок. Мінамі помітила, що він постійно так робить, коли над чимось думає. — У будь-якому випадку, якщо я не матиму нагальних справ, я можу поїхати з тобою. Продовжимо наш відпочинок ще на трохи.

          — А це взагалі законно? Ні, я звичайно розумію, що компанія твоя і ти можеш робити все що заманеться, але чи варто залишати її без нагляду на такий довгий час?

          — Не переймайся, принцесо. У мене сотня помічників з багаторічним досвідом. Якщо станеться пожежа, гадаю впораються самі. — Рюсуй посміхнувся. Він поважав підлеглих і довіряв їм. Йому не потрібно двадцять чотири години і сім днів на тиждень проводити в кабінеті, аби компанія не розвалилась. — До того ж, ми можемо уявити, що наново їдемо знайомитись, хіба це не чудово? Але, якщо тобі потрібно відпочити від мене, краще скажи одразу. Я не буду наполягати.

          — Гаразд, я не проти ще однієї спільної подорожі. Але спочатку мені необхідно дізнатися куди і навіщо я їду. — Мінамі зробила ковток захололого чаю.  — У тебе які плани на сьогодні?

          — Поїду на роботу, перевірю як там у всіх справи. — Сухо відповів Рюсуй, покінчивши зі своїм сніданком. — Іноді там настільки нудно, що я не витримую на самоті. Можливо сьогодні буде зустріч чи дві з партнерами. Нам потрібні нові інвестори для завершення найбільшого проекту. Ніколи не любив збори акціонерів. Це як бачити родичів за святковим столом, тільки на дворі не Різдво, а звичайний понеділок.

          — Якщо щось станеться, я можу приїхати. — Посміхнулася Мінамі. — Розкажемо їм, хто тут головний і які варто вживати слова. Тим паче, ми не на вечірці десятирічної дівчинки і мені є що їм сказати у приватній обстановці.  — Дівчина покрутила в руці виделку.

          — Прикипіла ти душею, до моєї сім’ї, Мінамі. Радий чути. — Рюсуй посміхнувся, забравши її тарілку і загрузивши все до посудомийки. — Я приймаю твою жартівливу пропозицію. Тримаймо зв’язок гаразд? Боюсь залишати тебе саму так надовго.

          Після сніданку, Мінамі вирішила переодягнутись у щось більш пристойніше ніж шовкова сукня. З речей, які вона взяла з собою до Рюсуя, не було тих, які б підійшли і довелося їхати додому. Шофер Рюсуя завіз Мінамі до її квартири, і поки вона розглядала свій скудний гардероб, задумалась, чи не перевезти всі свої речі до Рюсуя? Хоча для цього потрібно, аби він запропонував їм з’їхатись. А він не поспішав. Та і самій Мінамі не кортіло якось змінювати порядок речей. Вони знайомі тиждень, а отже, думати про спільне проживання зарано. Мінамі знайшла улюблений комплект, що купила на розпродажі. І це була єдина річ, про яку вона могла сказати, що ціна не співпадає з якістю, проте в хорошу значенні. Вільного крою блузка з напівпрозорого матеріалу, спідниця-олівець, довжина якої закінчувалась чітко на лінії колін і піджак, пошитий з якісної тканини, неначе був скроєний просто на ній. Дівчина розкрила косметичку, аби освіжити макіяж. Палетка тіней для повік в нюдових відтінках, прозорий блиск і бліда помада. Дресс-код забороняє яскравий макіяж, та і сама Мінамі не любила яскраві кольори, віддаючи превагу натуральній красі.

         Годинник пробив лише дванадцяту, але Мінамі знала себе. Їй знадобиться ще мінімум дві години, аби привести себе в порядок. Через своїх колег журналістів, Мінамі отримала впізнаваність, якої зовсім не прагнула. Вона згадувала відомих зірок шоу-бізнесу у яких їй щастило брати інтерв’ю, і вони не приховуючи нічого, розповідали про свої страхи, такі як страх переслідування. Мінамі не боялась сталкерів, але розуміла, що вони можуть стати на заваді її роботі. А кар’єра для неї важливіша за будь-що. Вимкнений телефон досі лежав на столі, коли вона прасувала одяг і пила каву. В голові майнула думка, все-таки увімкнути його, бо у будь-який момент вона може отримати дзвінок з редакції, або повідомлення від партнерів. Залишаючи їх довго без відповіді, вона ставить у незручне положення в першу чергу себе.

      Варто було тільки увімкнути телефон, як всі повідомлення світу завібрували у неможливий звук. Здавалось, що прямо зараз телефон вибухне від напруги. Нових повідомлень від незнайомих абонентів не було. Колеги вітали її, задаючи каверзні питання, але Мінамі звикла уникати їх. Проте вона зупинилась на повідомленні від Рюсуй, що надіслав їй фотографію з солодощами і написом, що на сьогодні їх чекає цікавий десерт – шоколадне парфе. Голову наповнили теплі спогади з їх першої ночі. Часу пройшло не багато, а здається, що вони вже цілу вічність разом.

          Мінамі посміхнулась своєму відображенню у дзеркалі, переконавшись у тому, що речі сидять бездоганно, а макіяж не розмазався. Дівчина щиро сумувала за цим. За тим, як це, носити класичний одяг. Як це, коли поринаєш в роботу, яку любиш, з головою. У купу пліток, заздрощів, друзів і ворогів. Усе як завжди. Як Мінамі і любить.

          Зібравши сумочку і папку з деякими документами, Мінамі взяла телефон до рук. Вона вже майже натисла кнопку виклику, але зупинилась. Вона не може постійно просити Рюсуя присилати за нею шофера. Варто вже спуститись з небес на землю. Вона не така дівчина, яку він може огорнути золотом і розкішшю. Вона самодостатня жінка, що сама вибудувала собі шлях у життя. Мінамі зачинила квартиру і почала шукати в сумочці проїзний. Потягом звичайно швидко і дешево, але вірогідність того, що в метро знайдеться якийсь фанатик, що дивився новини, дуже велика. Викликавши таксі, дівчина видихнула з полегшенням.

          Її не було в офісі стільки часу, що вона встигла засумувати. Свого часу, після закінчення університету, Мінамі змінила багато місць роботи, набравшись досвіду в багатьох редакціях, проте ця була найкращою. Тут до Мінамі ставились поблажливо, знаючи, що вона нещодавно закінчила університет, проте і не завалювали її роботою в архіві, а давали повноцінну роботу, дозволяли вчитись у інших і високо оцінювали її досягнення. А особливо їй подобались відрядження, які повністю оплачує редакція. Літак, готель, ресторани, зустрічі, додаткові витрати. Редакція відома у своїх колах і влаштовує інтерв’ю та зустрічі з відомими людьми просто по клацанню пальців. Немає кращого місця для будування кар’єри ніж це.

          Люди проходили повз, кидаючи на Мінамі швидкі погляди. Тут всі завжди заклопотані. Комусь треба віднести роздруківки на розгляд. Хтось має бігти на обід. А комусь варто тільки сісти у крісло, як звук стукання по клавіатурі не припиняється аж до закриття. Мінамі помахала колегам, з якими була у більш-менш хороших стосунках. Сьогодні в холі було забагато незнайомих облич. Певно всі прийшли на співбесіду, на віднедавна звільнене місце помічника редактора.

          Коли Мінамі дісталась третього поверху, людей було ще менше. Редакція орендувала декілька поверхів у височезній будівлі, які часто здають під офіси, для компаній не пов’язаних з виробництвом. Двері до кабінету начальниці були зроблені з темного дерева, і їхня аура майоріла небезпекою. Певно, Мінамі перехвилювалась. Тому не думаючи постукала, і почувши дозвіл, відкрила двері. Керівник видавництва. Лише після підпису цієї жінки, її статтю пустять у друк і її читатиме кожен житель Японії, хто оформив підписку на їхній журнал. Шарлотта була високою білявкою з пронизливим поглядом. Жінка дивилась в екран комп’ютера стукаючи вказівним пальцем по столу. Помітивши Мінамі, вона пожвавішала.

           — Вітаю вдома, Мінамі. Як поїздка? — посміхнулась Шарлотта, проте суто професійною посмішкою. — Я читала твою статтю. Чудова. Її включать до цього номеру. А також чула, що ти потрапила в центр уваги з молодим мільярдером Нанамі Рюсуєм.

          — Так вийшло, — зніяковіло відповіла Мінамі. — Такі новини, подібно моїй, швидко розлітаються, і так само швидко забуваються.

          Здавалось, що Мінамі справді хоче в це вірити. Відомою, вона дійсно хотіла бути, але в першу чергу, як журналістка, а не коханка Рюсуя.

          — Але у тебе не простий випадок. Тим паче, в нашому світі про пана Нанамі говорять частіше, ніж йому б того хотілося. Наскільки я знаю, його мало цікавлять плітки, навіть про нього самого. — Жінка взяла до рук купку паперів і склала їх до ящику.  — Як висхідній зіроньці, я раджу тобі бути обережною, як ніколи. Якщо пану Нанамі плювати на власну репутацію і плітки преси, тобі – ні. Тому, аби зіркова хвороба не погіршила твоєї продуктивності, я вирішила дати тобі одну просту роботу. Візьмеш інтерв’ю у одного бійця ММА, його називають «Найсильніший Примат» . Він бере участь у фіналі і претендує на золото, тож вся увага зараз на ньому. Поїдеш до Нью-Йорку, запишеш інтерв’ю і зробиш красиву статтю, як ти вмієш. Питання вже готові, нам треба лише відповіді. Впораєшся?

          — Так, тут нема нічого складного. — Погодилась Мінамі і теж професійно всміхнулась.

          — Виліт завтра. Розпорядження вже готове, а в цій папці всі деталі і квиток на літак. — Шарлотта простягла їй папку і Мінамі нахилилась вперед, аби її дістати. — Бажаю тобі успіхів. Якщо будуть додаткові запитання, дзвони моєму помічнику.

          — Дякую, пані Боні. Стаття буде ще краще за попередню.

***

          Рюсуй перевіряв звітність, зробив декілька важливих дзвінків, аби вирішити важливі виробничі питання. Ходив по компанії, штурхаючи директорів цехів і втовкмачував новачкам в голови, що якщо вони пропустять хоч один дзвінок, від цього залежатиме їхня зарплатня,  а не його. Встиг провести онлайн-нараду з акціонерами і обговорити доцільність інвестицій для створення додаткових цехів, задля збільшення робочих місць і оновлення кадрів. Робочий день не складався, через їхню з Мінамі ранкову розмову. Він згадував інших жінок, з якими був у стосунках до неї. І вони всі занадто наполягали і квапили події, а Рюсуй вже настільки звик до цього, що став наполягати сам, не запитавши думку коханої. Варто добряче подумати, перед тим як робити подальші кроки, бо Мінамі не з його кола і кожна його витівка, може дорого їй обійтись. Рюсуя не полишала думка, що якщо він і далі буде насідати, може статися щось неприємне, що розіб’є їй серце і зруйнує життя.

          — Пане Нанамі, — нова секретарка, що зайшла без стуку, покликала його. Вона була збентежена, тому Рюсуй пробачив їй те, що вона не постукала. — До вас відвідувач. Просить, аби ви спустились до нього. Для особистої розмови.

          — Це що так важливо? Хто цей чоловік?

          — Він наполягає, що це важливо. Він керівник дочірньої компанії, що виготовляє готельні яхти. І запевняє, що він член вашої родини і від нього не можливо відчепитись. Я наголосила, що ви приймаєте лише за попереднім записом, але він проігнорував це.

          — Гаразд, я зрозумів. — Рюсуй видихнув. Згадався ранковий жарт Мінамі, що вона скаже пару гостреньких слів його сім’ї, якщо ті посміють докучати. — Скажи цьому загадковому відвідувачу, що я буду через п’ять хвилин. І запропонуй йому кави.

          — Так, пане Нанамі.

          Секретарка пішла, а Рюсуй розлігся на диванчику у власному кабінеті, спостерігаючи за тим, як за вікном пливуть хмаринки. Він дістав з кишені телефон і відкрив чат з Мінамі. Вона відповіла на його повідомлення стікером, що посилає повітряний поцілунок. Хлопець посміхнувся. Вирішив теж пожартувати і написав дівчині, що на нього напали гієни, тобто його родичі, і йому потрібна допомога його принцеси. Впевнившись, що повідомлення доставлене, Рюсуй підвівся, провів рукою по волоссю і з гордо піднятою головою пішов зустрічатись з таємничим гостем. 

          В кімнаті для очікування, п’ючи запашну чорну каву, сидів  знайомий йому чоловік. Справді член його родини. Чоловік його тітки, яка так безцеремонно лізла в його особисте життя і яку довелося трохи попустити на землю. Рюсуй посміхнувся йому, сівши у крісло навпроти. Секретарка запропонувала і йому кави, але він відмовився. Новенька ще не в курсі, що Рюсуй не п’є каву.

          — Дивно, що вам довелось піднятись так високо, щоб домогтися зустрічі зі мною, — замість привітання мовив Рюсуй, закинувши ноги на скляний стіл. Куточки губ гостя ледве піднялися вгору. — Сподіваюсь моя секретарка добре з вами поводилась? Це її перший день на новому місці.

          — Так, вона дуже ввічлива, — погодився чоловік та відпив з чашки. — Проте зовсім не розуміється на ієрархії компанії. — Він посміхнувся. — Невже в твоїй компанії нікого не пропускають без попереднього запису, племіннику?

          — Я лише хочу, щоб мої підлеглі працювали у комфорті. І я створив для цього комфорту все необхідне. І не бажаю, аби таємничі гості руйнували ідилію всієї цієї організації, своїми спонтанними візитами. Вас це засмучує?

          — Ні краплі. Мене не цікавить скільки грошей ти витрачаєш на адміністративні витрати, аби твоїй секретарці було прохолодно влітку, і тепло взимку сидіти у зручному шкіряному кріслі.

          — Проте, ви все ж прийшли сюди рахувати його гроші? — почувся знайомий жіночий голос і чоловіки озирнулись. Мінамі стояла в проході. На шиї у неї висів гостьовий пропуск, який Рюсуй завчасно зробив їй за пару днів до цього. Рюсуй був здивований. Він не очікував, що вона приїде отримавши його повідомлення. Це ж був просто жарт! Мінамі посміхнулась йому і виглядала як завжди неперевершено, було важко відвести від неї погляд навіть люб’язним колегам Рюсуя. Секретарка стояла позаду неї з чашкою кави і просто кліпала віями.

          — Журналістам дозволено гуляти святою святих, офісом корпорації Нанамі? Що ви тут робите, дівчино?

           — А ви? — Мінамі підійшла до Рюсуя і встала поряд, неначе захищаючи його. — Вам можна гуляти святою святих, офісом корпорації Нанамі? Невже шукаєте слабкі місця компанії, аби запустити в них свої руки? Чи можливо це у старшого покоління така звичка, смикати за ниточки, аби управляти молодими прогресивними? Консерваторам пора на пенсію.

           — Мінамі… — навіть Рюсуй був вражений її промовою. В його сім’ї просто за підвищення голосу чекала б небесна кара. А тут Мінамі просто таки висказала все, що так давно хотів би сказати сам Рюсуй.

          Я не знаюсь на кораблебудуванні, на жаль. Гадаю, ви кращі в цьому за будь-кого, пане. Але я знаюся на управлінні і махінаціях. Багато подібних скандалів я висвітлила у своїх статтях. І частенько дочірні компанії, якщо не мають шансів на захоплення, знаходять спосіб відлучитися і стати конкурентами, чи глибоко занурюють пазурі у керівництво, роблячи з них ляльку. Тільки от ні у кого з них це ще не вийшло.

          — Не розумію про що ви, пані…

          — Хокутодзай. Мінамі Хокутодзай. А якщо не розумієте, я поясню. Тримайтесь подалі від Рюсуя і корпорації Нанамі. Та посада якої ви домоглися, дуже вам личить. Раджу триматись за неї сильніше. Обома руками.

          — Прошу вибачення. Але я маю йти. У мене сьогодні ще одна зустріч. — Чоловік швидко піднявся. Мінамі помітила, що він сильно нервується. А отже, вона потрапила у самісіньке яблучко. — Я надішлю вам лист зі звітом. Не стану більше відволікати вас від роботи, пане Нанамі. Був радий познайомитись, пані Хокутодзай.

          Дядько Рюсуя коротко кивнув племіннику і відмовившись від того, аби його провели, пішов сам. Мінамі з гордо піднятою головою дивилась тому у спину, а Рюсуй, сказати, що був шокований – нічого не сказати. Здається, вона налякала його самого. На питання, чи її погрози щодо його посади були безпідставними чи ні, Мінамі змовчала, чим викликала у Рюсуя занепокоєння. Хоча навряд чи у неї є якісь докази, аби рада акціонерів вирішила звільнити його. Але їй вдалося переконати чоловіка в іншому.

          — Ти давно знаєш цього чоловіка? — запитала Мінамі уважно дивлячись на Рюсуя. — Він мені не подобається.

          — Ми вчора з ним говорили, і я трохи нетактовно змусив його дружину, мою тітку, замовкнути. Він керівник однієї з дочірніх компаній. По правді, я і імені його не пам’ятаю. — Усміхнувся Рюсуй. Мінамі застигла. Як можна управляти компанією, не знаючи імена керівників? — І мабуть дарма, якщо стільки злодіїв навкруги.

          — Не всі з твоєї сім’ї погані, просто є декілька особистостей з якими варто бути обачнішим. Я зустрічала багатьох людей, схожих на нього. Мотиви у всіх однакові.

          — То хто ж він, принцесо? Дракон? Чи можливо морське чудовисько?

          — Неважливо хто він. Головне, що він дійсно злякався. Він знає, що я працюю в одному з найкращих видавництв. Редакція пустить у друк будь-яку мою статтю, якщо вона буде цікава читачам. А про фінансові та управлінські махінації читати так само цікаво, як про таємних коханок великих можновладців. — Мінамі на пару секунд змовчала, задумавшись. — Гадаю, з такими вусами він більше схожий на морське чудовисько. — Тепер вже Рюсуй застиг, а через секунду голосно засміявся, притягнувши Мінамі до себе та поцілувавши у щоку.

***

      Мінамі так і не скористалась квитком на літак, який їй видала редакція і повернула його назад. Пощастило, що його ще можна було здати і ні у Мінамі, ні у редакції не виникло проблем. Суперечка на дану тему тривала довго, але відмовити Рюсую було вкрай важко. Шарлотта ж була зовсім не проти. Їй було байдуже як Мінамі дістанеться до Нью-Йорка, головне – вчасно. Рюсуй вирішив залишитись разом з Мінамі, скільки б часу вона не провела у відрядженні. Хоча роботи у нього нема, він здатен себе розважити, поки Мінамі виконуватиме свою роботу.

          — То, як на довго ми летимо до одного з найбільших міст Північної Америки? — Рюсуй ліниво гортав сторінки журналу.

          — На три дні і дві ночі. — Вона поцілувала його в щоку, присівши поряд на бильці крісла, відірвавши його від читання. — У мене відчуття дежавю.

          — У мене теж.  — Рюсуй поцілував її долоню і змусив зісковзнути прямо в його обійми. — Дні минають дуже швидко.

          Посадка була м’якою, на смузі для приватних літаків. Мінамі мала б уже звикнути до подібного, але певно ніколи не зможе. Вони прилетіли з самого рання, коли сонце ще тільки підіймалось з-за обрію. На смузі їх вже чекав автомобіль, а у водія був курс на орендовану на три дні квартиру. Мінамі здивувалась, коли Рюсуй озвучив всі плюси розміщення цієї квартири, і як не спав цілу ніч обираючи між цією та іншою, не менш прекрасною квартирою, не в силах обрати у якій з них вид з вікна на місто найкращий. Рюсуй в усіх подробицях розповідав, що знає про Нью-Йорк і що пам'ятає з усіх ділових поїздок. Розповів про улюблені місця, особливо приділив увагу музеям і галереям, згадавши про їхню першу зустріч. Мінамі також колись була в Нью-Йорку по роботі, проте похизуватися, що була в крутих місцях не могла.

          — І що мені робити з заброньованим редакцією номером у готелі? Доведеться дзвонити до редакції та відміняти бронювання.

          — Зачекай, принцесо. Твоє інтерв’ю назначене на завтра? — дівчина кивнула. — Я зніму номер у тому ж готелі, що забронювала тобі редакція. А за квартиру не турбуйся. Я ще не заплатив.

          — А взагалі збирався?

          — Ти за кого мене маєш?

          — Ну, якщо ти крадеш в готелях капці, то може і за оренду можеш не заплатити? — Рюсуй засміявся, взявши Мінамі за руку.

          Авто зупинилось біля ресторану. Не дивлячись на вечерю на борту літака, Мінамі встигла зголодніти. А для Рюсуя є принциповим, аби його жінка не лише добре проводила з ним час, а й добре їла. Мінамі і сама була не проти такої його уваги до їжі, адже єдине що вона не здатна була організувати у власному життя це прийом їжі. Перед зустріччю з «Найсильнішим Приматом», вона має добре відпочити, а смачна їжа у шлунку запорука відпочинку. Мінамі сценічне ім’я бійця здалося знайомим, проте вона не надала цьому значення, думаючи лише про їжу.

          — А нам не краще спочатку завезти речі? — запитала Мінамі.

          — В цьому нема необхідності, тим паче якщо ти не помітила, то ми поїхали без речей.

          — Точно, як я могла забути.

          — Не хвилюйся. Їх відвезуть куди треба. Зараз головне це – їжа.

      Ресторан італійської кухні, що одразу ж захопив своїм інтер’єром і запахом прянощів, і переніс у саме серце Тоскани. Мінамі дивилась на тарілку карбонари, яку щойно приніс офіціант і боялась взяти до рук виделку. Виглядало смачніше ніж вона могла собі уявити. П’ючи вино, і розмовляючи про Нью-Йорк, Мінамі відчувала спокій. Рюсуй нарікав, що народу в місті забагато, а американські мегаполіси зовсім не схожі на рідний Токіо. Розмова зійшлася на тому, що цьому місту не вистачає організованості та традицій японців.

          Перший день в Нью-Йорку завершився без пригод, і надто швидко, через довгу дорогу і втому, що буквально стікала з тіла, як вода. У замовленні іншого номеру не було потреби, адже редакція попіклувалась про бронювання номеру на двох. Подумки Мінамі подякувала Шарлотті. Номер був недешевим. Панорамні вікна, з яких видно все місто. Велика мармурова ванна. І плазмовий телевізор. Мінамі не могла згадати, коли в останнє дивилась телевізор. Вона впала на ліжко, зовсім без сил. Натискаючи на кнопки на пульті, вона вибирала з каталогу фільм і запропонувала Рюсую приєднатись. Він щойно вийшов з ванної кімнати. Його волосся все ще вологе. Від нього пахло готельним гелем для душу. Він примостився поряд, обіймаючи її і дивлячись на каталог фільмів. Одностайно зупинившись на легкій романтичній комедії, вони і півгодини фільму не подивились, заснувши в обіймах один одного.

***

          Мінамі ризикувала запізнитись, забувши поставити будильник. Таке з нею вперше. Прокинувшись і не розуміючи, де вона і котра година, Мінамі ледь не закричала, дізнавшись, що на збори у неї менше двох годин. У неї навіть не було часу подивитись найкоротший шлях до арени, аби встигнути туди доїхати. Останнім часом її продуктивність впала, а звички, які вона виробляла роками праці, просто стерлись. І вона розуміє, що розслаблятись аж ніяк не можна, якщо хоче залишитись на цій посаді. Ранок почався без кави, а з перевертання валізи, в пошуках ділового костюму. Мінамі швидко переодягнулась, дякуючи богам, що костюм навіть не зім’явся у валізі, привела волосся в порядок і зробила мінімальний макіяж. В останнє глянувши на Рюсуя, що міцно спав, обійнявши подушку, побігла. Вже у ліфті вона збиралась викликати таксі, проте прямо на порозі готелю її вже чекав водій.

          — Пані Хокутодзай? — Мінамі кивнула, подумки задаючи собі і водію безліч запитань. Невже редакція і водія замовила? Це інтерв’ю настільки важливе? — Пан Нанамі звелів відвезти вас куди накажете. — Наче прочитавши її думки, відповів чоловік і тільки після цього пропустив її до дверей. Мінамі нервово ковтнула грудку в горлі і сіла в авто. Вона мільйон разів подякувала Рюсую і мовивши адресу, водій вирулив з парковки, вклинившись  потік авто.

          Вони доїхали до арени швидко, дивом не запізнившись. Для Мінамі це велика вдача, і вона повинна дякувати Рюсую, навіть не зважаючи на те, що це через нього в її ідеально організованому світі повно тріщин. Мінамі розуміла, що не повинна звинувачувати його, а має навчитись розпоряджатись з часом, враховуючи Рюсуя у свої плани. У центральній залі скопилось багато людей. Відбувалась прес-конференція тренерів та розпорядників боїв. Всюди стояли камери, журналісти, фотографи і звичайні шанувальники всього цього мордобиття. Мінамі пройшла повз, зупинившись біля каси, яка зараз була зачинена. На табличці було написано, що всі квитки на матч продані. Намагаючись додзвонитись до менеджера цього «сильнішого примата», з яким і домовлялась начальниця, Мінамі помітила що трохи тремтить. Весь день у неї пішов до біса, тож тремтіння звичайна реакція. До неї вийшла невисока дівчина, дуже тендітна, з пофарбованим у ніжно-рожевий волоссям.

          — Вітаю вас, пані Хокутодзай, — не дивлячись на те, що дівчина була занадто молодою для посади менеджера, вона поводилась стримано і впевнено, і це сподобалось Мінамі. — Мене звати Луна Райт. Ми вже зачекались. Прес-конференція щодо фіналу закінчилась, і поки ми підписали контракти на спонсорство, пан Шишио трохи втомився. Але на інтерв’ю у нас час є.

          — Заждіть, — Мінамі обірвала її на пів слові, почувши ім’я того, у кого сьогодні братиме інтерв’ю. — Ви щойно сказали, Шишио?

          — Саме так! Ви що не пам’ятаєте навіщо приїхали? — посміхнулась дівчина та пішла далі — Ви сьогодні берете інтерв’ю у самого Цукаси Шишио. Його спонсори просто обурені тим, що про нього останнім часом кажуть, тому вони замовили це інтерв’ю.

          — Ось воно що, — розуміючи похитала головою Мінамі. — А він знає, яка саме журналістка бере у нього інтерв’ю?

          — А навіщо вам це? — дівчина зупинилась поруч з дверима і уважно поглянула на Мінамі. — Ви підозріла, пані Хокутодзай. Попереджаю, за неправдиву статтю, вам ніхто не заплатить. І повірте, у нас є гроші, аби судитись з видавництвом.

          — На щастя мені його проблеми потрібні набагато менше, ніж йому, — вона підійшла ближче до дівчини. На пропуску, що висів у неї на шиї, великими буквами було написано її ім’я. — Мене цікавлять його мотиви, пані Райт. Вам краще відповідати на поставлені запитання. Його репутація в моїх руках, і повірте, редакція теж має гроші, аби подати зустрічний позов.

          — Вам платили і за більші скандали. Тому не бачу підстав вам довіряти.

          — Як давно ви працюєте на нього, пані Райт? Чи відомо вам, що буває з кожним, хто не в силах задовольнити його потреби? Чи знаєте ви, що було з вашим попередником? Робіть свою роботу, а я робитиму свою. — Мінамі подивилась на двері. Гримерна Шишио Цукаси. Дівчина ледь не засміялась. Вживати слово «гримерна» поряд з бійцем ММА, ще той жарт. — Отже мені сюди.

          — Я попереджу, що ви прийшли, перед тим як…

          Мінамі не стала чекати, поки їй дозволять. Більше ні. Вона пройшла повз неї і відчинила двері. Їй і в голову не могло прийти, що той у кого вона буде брати інтерв’ю, виявиться покидьком з її колишнього життя, з яким вона заприсягнулась більше ніколи не зустрічатись. Це був той, через кого їй свого часу довелося закритись в собі і навідуватись до психолога. Це той, через кого все її життя зруйнувалося. Вони не бачились декілька років, і Цукаса майже не змінився, лише відростив волосся і набрав ваги. У нього завжди були самі лише м’язи замість мізків.

          — Пробачте, пане, я намагалась її зупинити, але… — Цукаса підняв руку і Луна швидко зачинила двері, залишивши їх вдвох наодинці.

          Зустрівшись поглядами, Мінамі зробила вигляд, що вона спокійна, хоча це було зовсім не так. Демонстративно діставши папірці, не чекаючи запрошення присісти, вона всілась у крісло в кутку кімнати. Зараз вона вперше читала питання до інтерв’ю. Як вона за весь вільний час ні разу не відкрила запитання? Плітки про нього плелись павутинням, через його вміння битися і лише вона свого часу розуміла через що він пройшов, щоб досягнути своєї вершини.

          Більша частина запитань була присвячена вживанню наркотичних речовин, різним любовним скандалам і декілька загальноприйнятих запитань про його успіхи і секрет їхнього досягнення.

          — Не думала, що знову зустріну тебе. Навіть за таких обставин. — Спокійно сказала Мінамі, перегортаючи сторінки з запитаннями. — Якщо ж так склалась наша з тобою доля, пропоную тобі простими словами пояснити, що насправді відбувається?

          — В цьому немає необхідності, — він склав руки на грудях. Його голос все ще такий, яким вона його пам’ятала. Грубий, власний і непристойно заворожуючий. — Я не знав, що приїдеш саме ти. І коли я просив про це інтерв’ю, я найменше хотів вплутувати тебе в цю історію.

          — Але я вже частина сюжету. Так чи інакше. Бо я тут. — Вона поклала папку на коліна і дістала з сумки дорожній диктофон, на який завжди записує інтерв’ю. — Ще з ранку я була налаштована на роботу, але побачивши тебе втратила будь-яке бажання працювати. Просто скажи, навіщо ти надіслав мені те повідомлення, якщо начебто вирішив почати життя спочатку?

          — Привітав з дебютом. Так, ми вирішили почати з початку. І хоча ти і розірвала всі зв’язки зі мною, я продовжував слідкувати. Читав твої статті. Радів твоїм першим інтерв’ю, які друкували на перших сторінках. Мені справді було потрібне це фальшиве інтерв’ю, проте я не хотів тебе вплутувати.

          — Послухай, все що мені потрібно зробити, це записати аудіо з твоїми відповідями на запитання, написати чернетку статті, а редактори будуть робити магію за мене, все як в житті. — Вона дістала маркер і підкреслила щось у листі з питаннями. — Я не маю бажання зв’язуватись з тобою знову. Якщо ти не причетний до того, що я тут, тоді мені варто було б читати сценарій перед тим, як погоджуватись на роботу.

          — Тобто ти не читала питання? — здивувався Цукаса. Він звик бачити Мінамі готовою до всього. Вона завжди ретельно готувалась до інтерв’ю, вивчала клієнта і будь-які додаткові джерела, аби написати статтю на п’ятірку з плюсом. — Скажи мені це хто-небудь інший, не повірив би.

          — Не весь мій час може займати лише робота. У мене є особисте життя, і тобі раджу розмежовувати. Можливо допоможе відволіктись.

          — Отже зараз у тебе з’явився поділ на роботу і особисте. Багато тобі знадобилось часу, аби нарешті до цього дійти.

          — Ми тут не заради обговорення моїх досягнень, а заради твоїх. Тож, поки я у доброму гуморі, поговоримо краще про твою репутацію. —  Мінамі увімкнула диктофон. Промовила дату, час і мету інтерв’ю. Більшість нудних запитань вона пропустила. Відповіді на них вона знає і сама. Перейшла одразу ж до головного. — Вас і раніше звинувачували у вживанні наркотичних засобів, чому ви вирішили зайнялись цим тільки зараз? — Мінамі перекинула ногу на ногу, аби було зручніше сидіти. — Якщо не реагувати зовсім, плітки не завжди сходять нанівець. Частіше всього, мовчання підсилює плітки. То чи брехня це? Чи знайшовся хтось настільки ж вправний у фотошоп, як ви на арені?

          — Всі тренери і спонсори. Всі менеджери. Всі знають, що наркотики я не вживаю. Я проходив десятки тестів. Здавав кров перед кожним тренуванням і матчем. В крові ні граму наркотичних засобів, ні алкогольних напоїв. — Мінамі здивувалась. Вона знала іншого Цукасу. Такого, що полюбляв випивати щовечора, а за вдалий поєдинок, що закінчувався його перемогою, міг напитись до безпам’ятства. — Зараз вони пустили плітки про те, що у мене роман з донькою якогось кримінального авторитету.

          — Он воно що, я гадала, що ваші спонсори з кримінального світу. Дарма їхні імена озвучують по всім усюдам.

          — Якщо ти не хочеш хоча б зробити вигляд, що зацікавлена в цій ситуації, тоді ми справді дарма витрачаємо час. — Цукаса підійшов до столу, взяти склянку води. Мінамі випала нагода роздивитись гримерну. Замаленька кімнатка, як для майже двохметрового здорованя Цукаси. З меблів лише незручний шкіряний диван, два крісла, стіл. На стіні величезне дзеркало. Під стелею декілька невеличких світильників. Більше схоже на кімнату для знімання порно. Мінамі двічі кліпнула, відкидаючи брудні думки. Все залишилось в минулому. — Нам потрібен був вигляд хоча б офіційної зустрічі.

          — Я допоможу тобі. Проте не безкоштовно. — І Мінамі мала на увазі не гроші, які їй заплатять за статтю.

          — Ти як завжди, знаєш собі ціну. Яка з кожним днем росте.

          — Ти заслуговуєш на те, аби пліткарі назавжди замовкли вдавившись своїми ж брехливими заявами. Ти не та людина якою був раніше. І єдине за що можна притягти тебе до відповідальності, це за розбитий ніс якогось репортера. Тож, гадаю справедливо, якщо за свою послугу, а попрошу відповідно.

          — Ти мене дуже добре знаєш. Мені справді нав’язали той любовний інтерес. Я навіть ім’я тієї жінки не знаю. Вона мого певно теж.

          — Неможливо, щоб люди так легко вигадували плітки. Мала бути якась річ, за яку вони зачепились, аби роздути те, що роздули. Але у мене немає ні часу, ні бажання порпатись в цьому лайні.

          — Гаразд, я знаю цю жінку. — Цукаса всунув їв в руки журнал. — Останній існуючий випуск. Статтю зам’яли. Так само як і видавництво. Ознайомся.

          — Боєць ММА, майбутній п’ятиразовий чемпіон зі змішаних бойових мистецтв Шишио Цукаса був помічений в компанії доньки місцевого наркобарона. Як повідомляє секретне джерело інформації, Цукаса зустрічається з таємничою леді Ді, вже давно. Вони почали свої стосунки з того, що Ді поставляла бійцю наркотики, за що отримувала непогані гроші. Проте згодом хлопцю стало замало самих лише наркотиків і він зажадав придбати леді Ді, яка відома тим, що за хороші гроші збуває не лише наркотики батька, але і власне тіло. —  Прочитала статтю Мінамі і уважно роздивилась фотографію під нею. На ній справді був Цукаса і таємнича леді Ді. — І що було далі? Колись до мене доходило, що у тебе в квартирі щось знаходили, проте експертиза виявила, що порошок виявися нічим іншим як фальшивкою. І твою репутацію відбілили.

          — А я думав, що тобі байдуже на мене, а ти вже занадто багато знаєш.

          — Я журналістка, Цукасо. Я маю знати все про всіх, навіть те, чого не знають вони самі. Так я матиму інформацію, і буду захищена в майбутньому.

          — Впізнаю твій стиль, але мені відверто кажучи байдуже. Зараз мене цікавить моя репутація. — Цукаса прочистив горло. — Я можу зробити для тебе все, що буде в межах можливого, заради цього інтерв’ю. На цьому ми можемо домовитись?

          — Це я і хотіла почути. Але, у мене два прохання. Найпростіше, — Мінамі виставила один палець. — Ти ніколи більше не з’явишся в моєму житті і припиниш слідкувати за мною. Ми почали з початку. Як незнайомці. Тож залишимось незнайомцями й надалі. — Шишио кивнув. — Друге, — Мінамі виставила другий палець. — Ні ти, ні твої менеджери, ні спонсори, ні хто б там не був, не втручатимуться у хід написання статті. Ти першоджерело всієї наданої мені інформації. І я напишу все згідно з твоїми словами.

          — Ти ж знаєш, що це не залежить від мене?

          — Редакція також не залежить від мене, а ім’я журналістки залишиться в кінці ще й разом з твоїм. Тож, ми можемо домовитись, що лише я буду автором тексту?

          — Ти маєш з цього вигоду, Мінамі. Навіть не видавництво, яке в будь-якому випадку отримало б гроші за статтю, будь вона правдива, чи ні.

          — Тобі дуже пощастило, що тут опинилась я, а не хтось інший. В нашому видавництві всі женуться за сенсаціями, тому часто розкручують все як хочуть. Тебе б ніхто не врятував, а записали б все на абияк і без доказів свідків, просто заради грошей.

          — І хто ж ці свідки?

          — Я. — серйозно відповіла Мінамі і взяла до рук диктофон. — Я гарантія того, що все піде як треба тобі.

          — Гаразд, якщо у тебе все під контролем, я піду на ці умови. Але якщо ми знайдемо щось провокуюче у статті, що здатне забруднити мою репутацію, наш договір з тобою онулюється. Ти ж знаєш, які спільні секрети ми маємо? Тому якщо на дно піду я, тебе білою не залишу.

          — Знайшов кому погрожувати. Я не ти, і не роблю жорстокі речі просто так, ради забави. Тому, давай запишемо вже це кляте інтерв’ю і розійдемось як в морі кораблі. Без зустрічей, спланованих, чи випадкових. Без сталкеризму. І без дурнуватих повідомлень.

          — О, пробач, що захотів привітати колишню дівчину з чудовим дебютом. Більше це не повториться. Даю слово.

          — Чудово.

          Мінамі знову увімкнула диктофон, і озвучила перше запитання. Поки Цукаса лаконічно і влучно відповідав на нього, вона сфотографувала статтю з журналу і повернула його Цукасі. Він був ввічливим і відкритим, відповідаючи на всі її запитання, а цього Мінамі так не вистачало в роки їхнього спільного життя. Вони посміхались один одному протягом всього запису. Питання були дещо провокуючими, проте Цукаса тримався гідно, відповідаючи на кожне. І вона відчувала, що він справді говорить правду. На цілий запис вони витратили більше трьох годин, бо деякі питання було необхідно переписати, адже під кінець Мінамі сміялась, бо Цукаса постійно псував запис, вживаючи якісь неприродні і жахливо вульгарні слова. Після останньоїї відповіді Мінамі попрощалась в мікрофон диктофону, наостанок мовивши дату і час закінчення інтерв’ю.

          Цукаса приніс їй кави у паперовому стаканчику. Подвійне американо без цукру. Як вона любила. На столі була ще не розпакована коробка цукерок, яку він віддав Мінамі. У нього була алергія на горіхи, а вона обожнювала цукерки з фундуком.

          — Знаєш, я вже давно намагаюсь не пити каву. — Мінамі зробила ковток і відчула, як добре стало у всьому тілі.

          — Здається погано виходить. — Цукаса посміхнувся. Він пив лише воду, залишивши коробку цукерок всю повністю Мінамі.

          — Так, дуже. — Вона закинула цукерку до рота. — Доречі, не для запису. Особисто від мене запитання. — Цукаса уважно поглянув на неї. — Ця твоя менеджер. Луна Райт. Ви що трахаєтесь? — Цукаса вскинув брови, здивувавшись. Він знав, що Мінамі прямолінійна, і це хороша професійна якість, проте не був готовий до такого запитання. — Чому ж вона тоді так труситься над тобою? Чи може хоче, аби ви потрахались?

— Не думаєш, що це занадто особисте запитання? Було б доречно, запитай я у тебе, чи ти трахаєшся з Нанамі Рюсуєм?

— І хоча тебе це не обходить, я відповім, аби ти не соромився. Так, я трахаюсь з Нанамі Рюсуєм. Бо я кохаю його. Ще запитання? — Мінамі дивилась на колишнього хлопця з викликом. Проте він мовчав. Ця фраза була відповіддю на всі його наступні запитання.

          — Немає у мене запитань. І ні, Луна не моя дівчина і ми не трахаємось.

          — Знаю. — Дівчина допила каву і зім’явши паперовий стаканчик, вкинула його до смітника, що стояв поряд з кріслом. — Замала для тебе. Ти зламаєш їй ребра одним пальцем.  

Chapter Text

          Мінамі була настільки втомлена інтерв’ю, що вирішила одразу ж поїхати до готелю. Цукаса запрошував її на вечерю, проте вона тактовно відмовила, нагадавши їхню угоду. Вони більше ніколи не мають зустрічатись. Ні в цьому житті, ні в наступному. Водій, що весь цей час чекав на неї біля арени, відкрив перед нею дверцята авто.

          — Дякую, що чекали мене весь цей час. Аби я знала, закінчила б інтерв’ю швидше. — Дівчина зручніше всілась і склавши папери на сидінні поряд, стала дивитись у вікно.

          — Не переймайтесь, пані Хокутодзай. Чекати це теж частина моєї роботи.

          Авто так само плавно вклинилось в вечірній потік автівок. Мінамі дістала з сумочки диктофон. Їй доведеться прослухати цілу купу записів і невдалих дублів, аби зібрати з цього всього пристойне інтерв’ю і чудову статтю. Насправді, Мінамі б хотілось заплямувати його репутацію. Зробити таку статтю, яка розмаже його кар’єру по стінці. Але як би вона не злилась на свого колишнього, десь в середині вона розуміла, що не має змішувати особисте з роботою. Їхнє спільне життя, яким би брудним воно не було, залишилось в минулому. Зараз вони інші. І якщо їм не вдалося зберегти дружні стосунки, треба намагатись зберігати професійні. Автомобіль зупинився біля готелю, вирвавши Мінамі з роздумів. Дівчина коротко подякувала чоловікові за роботу і піднялась до номеру.

          В кімнаті голосно шумів телевізор. Мінамі скинула туфлі, залишивши їх просто посеред проходу. Сумочку з документами жбурнула на крісло. Ноги відвалювались і все чого їй хотілось, це лягти, замотавшись з головою в ковдру і лежати. Морально виснажена, вона зайшла до спальні. Постіль не заправлена, на підлозі напівпорожня пляшка вина і тарілка з закусками. По телевізору показують якусь французьку комедійну драму. Двері на балкон відкриті настіж. Мінамі зробила крок до балкону. Рюсуй сидів у плетеному кріслі. Одягнений у готельний халат, з келихом вина в руці.

          — Привіт. — Тихо привіталась Мінамі, споглядаючи свого хлопця. Навіть в такій чудернацько-домашній обстановці він здавався їй красенем, грецьким богом. Рюсуй відкрив очі і повернув до неї голову.

         — Привіт, принцесо. Вже повернулась. Я скучив. — Він поставив келих на стіл і простягнув руки до неї. Дівчина підійшла ближче, сіла до нього на коліна і дозволила собі сховатись в його обіймах. — Стомилась? — Мінамі лише кивнула. — Тоді весь залишок дня ми проведемо тут. Нікуди не підемо. Замовимо у номер чогось смачненького і до ночі будемо дивитись фільми. Згода?

         — Так, було б чудово. — Мінамі вткнулась носом в шию Рюсуя. Від нього все ще пахло готельним гелем для душу. — Ти не виходив з готелю? — хлопець похитав головою. — Навіть у справах?

         — Єдина справа, яка мене турбує, щойно повернулась додому. Все інше не має значення. — Він притис її до себе, поцілувавши в лоба. — Зголодніла? Замовити тобі вечерю?

         — Пізніше. Хочу ще трохи отак посидіти і нічого не робити. — Рюсуй посміхнувся. Навіть у свої двадцять чотири, Мінамі всередині була дитиною. Маленькою дівчинкою, якій потрібне тепло, любов і турбота. І він був радий давати їй все це, нічого не вимагаючи натомість.

         — Як скажеш, принцесо. Вечеря може почекати. 

***

          Як би Мінамі не хотіла влаштувати марафон фільмів, жуючи чипси в обіймах коханого чоловіка, але робота не відпускала ні на хвилину. Знання того, що десь там лежить диктофон з записами інтерв’ю, який чекає, поки їх опрацюють, не давало розслабитись. Її вистачило лише на один фільм і вона сіла працювати. Рюсуй, звичайно, засмутився, але вже через десять хвилин і йому почала докучати робота. Дзвінки, дзвінки, дзвінки.  

          На годиннику була майже перша ночі, а Мінамі лише закінчила прослуховувати записи і робити чернетку для майбутньої статті. Повіки були такими важкими, але вона не могла дозволити собі заснути. В Токіо зараз лише дев’ята година вечора. Готову статтю чекають не раніше ніж завтра, але Мінамі ніколи не любила відкладати все на останній день.

          — Мінамі? — Рюсуй зайшов до кімнати, потираючи сонні очі. — Вже перша ночі. Тобі треба поспати.

          — Я знаю, але я ще не закінчила. Лягай спати, любий.

          — Не можу заснути, коли тебе немає поруч. — Він встав позаду неї, обійнявши за плечі і поклав підборіддя їй на голову.

          — І як же ти раніше засинав, до того як зустрів мене? — запитала Мінамі, продовжуючи невпинно друкувати. Текст стрімко з’являвся на екрані, заповнюючи документ.

          — Гадки не маю, — вони обоє посміхнулись. Мінамі зітхнула і натиснувши зберегти документ, закрила ноутбук.

          — Гаразд. Ти як завжди правий, мені треба поспати. Від всіх цих скандалів болить голова. Закінчу завтра. Ходімо в ліжко.

***

          Рюсуй завжди добре спав в готельних номерах і відчував себе тут як вдома. М’яка постіль, смачні сніданки і кохана жінка поряд. Рай на землі все ж таки існує. Відкривши очі, Рюсуй декілька хвилин звикав до сліпучого сонця, що пускало своє проміння через відкриті двері балкону. Потягнувшись як кіт, він піднявся на ліктях, оглядаючи кімнату. Мінамі стояла в проході з чашкою в руках. Її очі дуже уважно слідкували за ним. Очі хижачки, що вивчає жертву. І не дарма. Мінамі подобалось спостерігати за ним. Бігати очима по кожному вигину його тіла. Вдивлятись в риси його обличчя. А особливо зранку, коли він сонний, милий і голий.

          — Класний зад, — прокоментувала Мінамі зробивши ковток чаю.

          — Класні ніжки, принцесо, — відповів їй Рюсуй, оглядаючи її. Волосся все ще розтріпане, а з одягу одна лише його сорочка, що ледве прикриває стегна. — І давно ти не спиш?

          — З шостої. Зараз до речі, вже одинадцята. Солодко ж ви спите, пане Нанамі. — Дівчина підійшла до нього і швидко поцілувала в губи. — Пробач, я поснідала без тебе.

          — Все гаразд. Насправді я б ще поспав. Мені снився такий чудовий сон. — Рюсуй розкинув руки в сторони, займаючи майже все ліжко. — Я літав на велетенському космічному кораблі, що може долати мільйони світлових років за секунди! — Мінамі зітхнула, посміхнувшись. Рюсуй наче велика дитина, навіть сни бачить дитячі. — Я серйозно! Я був його капітаном і ми плавали по космосу, вивчаючи різні галактики, знаходячи інші форми життя. Чудовий був сон.

          — Так, чудовий. Можеш ще поспати і додивитись його.

          — А ти? Закінчуватимеш статтю? — він провів кінчиками пальців по її стегну.

          — Вже закінчила і відправила до редакції. По правді, я не знаю, чим себе зайняти. Думала, що ти як завжди щось придумаєш.

          — А я придумав! — Рюсуй різко підвівся. — Але на голодний шлунок втілювати плани в життя не можна. Спочатку сніданок, а потім наполеонівські плани. — Хлопець відкинув ковдру і підійшов до телефону, набираючи номер. На тому боці швидко зняли слухавку і Рюсуй озвучив величеньке замовлення на сніданок. — Ну от, а поки чекаємо, можна подивитись телевізор.

          — Ти б хоч штани одягнув, заради пристойності. Буде кумедно, якщо тебе побачать працівники готелю, в чому мати народила.

          — А мені немає чого приховувати, — Рюсуй з посмішкою поглянув на неї і вони обидва посміялись. І хоча він говорив серйозно, Мінамі таки змусила його одягти штани. А до того як принесли сніданок, встигла вмовити і на сорочку.

          Рюсуй завжди снідав поживно і багато. Сніданок – найважливіший прийом їжі за день. Погано поснідаєш, будеш весь день голодний і не зможеш зосередитись на роботі, чуючи замість думок лише урчання живота. Мінамі потроху цідила апельсиновий сік, неуважно дивлячись телешоу про танці. Рюсуй спокійно жував бельгійські вафлі залиті сиропом, паралельно гортаючи стрічку новин. В кожному його русі було стільки елегантності, що зачаровувало Мінамі. Навіть те, як він посміхався, хмурив брови і серйозно вчитувався в новини, мало свій шарм. Можливо так і буває, коли закохуєшся по вуха, бачиш лише найкраще в партнері.

          — То, куди ми підемо? Знову до ресторану? В кіно? В музей історії? — Мінамі ніколи не бувала в музеї історії і їй з дитинства хотілось подивитись на величезний скелет тиранозавра, що був частиною експозиції музею.

          — Спочатку поїдемо на П’яту Авеню. У мене там деякі справи, а для тебе сотня бутиків. Потім звісно ж ресторан. Можеш обрати на свій смак. А ввечері поїдемо до одного з найкращих елітних нічних клубів Нью-Йорку. Неможливо поїхати з Нью-Йорка, не перехопивши декілька коктейлів під танцювальну музику. Як тобі такий план?

          — Чудовий. Але, — Мінамі водила пальцем по скатертині. — Мені незручно витрачати твої гроші в елітних бутиках, на одяг, який я можливо лише раз в житті одягну.

          — Пробач. Мені варто було спитати твоєї думки щодо цього. Я звик, що більшість дівчат, з якими я зустрічався охоче брали мою кредитку і скуповували майже все, до чого могли дотягнутись. Ти не така, як вони.

          — Так. Я звикла, що купую лише те, що можу собі дозволити. І я з тобою не через гроші. Я непогано заробляю самотужки.

          — Так, ти самостійна і незалежна. Я це поважаю. Справді. Я захоплююсь тобою, Мінамі. Твоїми поглядами на життя. І я не пропоную тобі кредитку просто тому що так треба. Я хочу подарувати тобі весь світ, Мінамі. Кожну сукню, намисто, будинок, дерево, острів, країну, планету чи зірку. Ти гідна найкращого. Тож дозволь мені хоча б на крок наблизитись до того, аби подарувати тобі все, чого забажає твоя душа. — Рюсуй стис її руку, погладжуючи її великим пальцем. Мінамі була шокована. Їй давно не говорили таких слів. Можливо обіцянки подарувати світ це банально, але вона давно хотіла, аби хтось сказав їй щось таке банальне.

          — Гаразд. Але тільки тому, що мені немає що одягти у клуб. Я не брала підходящий одяг.

          — Отже, домовились. Не загубишся сама? П’ята Авеню велика і там легко заблукати тендітній дівчині.

          — О, гадаю що з картами я не загублюсь. — Мінамі кивнула в сторону свого телефону. — Якщо щось станеться, я подзвоню. Обіцяю. — Мінамі посміхнулась і зробила ковток соку, натякаючи Рюсую, аби і він закінчував сніданок.

          Мінамі гуляла П’ятою авеню і її очі розбігались, від великої кількості вітрин різних брендів і кольорів, що майоріли перед нею. Водій підвіз її одразу ж до бутику Chanel. Працівниці оточили з усіх сторін, як тільки помітили в її руках кредитку на ім’я Нанамі Рюсуя. Дівчата пропонували їй сотні різних вбрань, але Мінамі тактовно відмовлялась. Їй потрібна лише коктейльна сукня. З третього бутику Мінамі вийшла ні з чим. Невже на всій П’ятій Авеню не знайдеться ні однієї сукні, яка б підійшла їй? То модель не пасує, то колір занадто яскравий, то розмір не той. Помітивши на іншій стороні вулиці магазин Versace, Мінамі попрямувала туди. Її колега робила статтю про їх нову колекцію і навіть відвідала закритий показ мод. Мінамі сподобалась ця стаття і колекція теж. Сукні були просто неймовірні. Працівниця з ідеальною укладкою підійшла до неї так тихо, що Мінамі злякалась, коли та до неї заговорила. Але дівчина не слухала її, повністю перемкнувшись на корсетну сукню, що висіла на манекені. Кислотно-жовта, вона точно буде приковувати погляди, проте Мінамі ні за які гроші не одягла б щось подібне.

          — Сумніваєтесь через колір? Розумію. Яскравий колір для яскравої дівчини. Можу запропонувати вам цю ж модель в іншому кольорі. Як щодо кабаре? — дівчина вказала на цю ж сукню, що висіла в протилежному кутку зали. Рожевий з червоними переливами, колір кабаре, виглядав яскраво, проте більш спокійно в порівнянні з жовтим. Мінамі ніколи не носила корсетні сукні і дуже сумнівалась, чи взагалі їй пасуватиме щось подібне? — О, не хвилюйтесь ви так, з вашою фігурою, вам підійде будь-що з цьогорічної колекції. В цій сукні хоч зараз підкорювати червону доріжку. Приміряєте? — Мінамі слова працівниці дуже лестили, і хоча вона не вважала свою фігуру такою ідеальною, відмовитись вона не могла. Сукня справді була приголомшливо красива, елегантна і сексуальна.

***

          Рюсуй милувався, як Мінамі безжалісно розрізала шматок добряче просмаженого ягняти і, з задоволенням занурюючи його в соус, їла, отримуючи гастрономічний оргазм. Йому подобалось дивитись як вона їсть, як обережно тримає столові прибори. Як її вуста торкаються келиха, коли вона п’є вино. Як вона ледь помітно мугикає від захвату, настільки смачною була вечеря. Це виглядало чарівно.

          — Годі витріщатись на мене. Їж свою спаржу і що в тебе там ще. Охолоне ж! — мовила Мінамі, відправивши до рота ще один шматочок.

          — Я можу вічно дивитись, як ти їси, Мінамі. Це ніколи не набридне.

          — У вас фетиш на їжу, пане Нанамі? — дівчина зробила ковток вина. — Мені подобається. Але, ти теж маєш поїсти. Готова закластись, що на своїй зустрічі ти нічого не їв, радше пив воду з льодом. Я права? — Рюсуй яскраво посміхнувся і взяв прибори до рук. — Так краще. То, куди ми підемо тепер? Ти обіцяв мені ввечері клуб, але попереду ще стільки вільного часу.

          — Можемо навідатись в музей, чи прогулятись містом, слухаючи вуличних музик. Все що забажаєш, принцесо.

          — Хочу навідати декого. Не проти?

          — Чоловіка чи жінку? — Рюсуй підпер підборіддя рукою, серйозно поглянувши на свою дівчину. В його очах танцювали бісики і було зрозуміло, що він просто жартує.

          — Якщо скажу, що це жінка, тобі не стане легше, правда?

          — Боюсь, що навіть жінки здатні вкрасти тебе у мене, принцесо. А програти жінці це такий удар по моєму самолюбству. — Мінамі засміялась, і її сміх підхопив і Рюсуй. Закінчивши трапезу, Мінамі у супроводі Рюсуя поїхала навідати подругу.

          Ніккі була здивована їхньою появою на порозі своєї невеличкої кімнати гуртожитку. Низька стеля дуже давила Рюсую на голову, проте він не жалівся на дискомфорт, а мовчки сидів у кріслі, споглядаючи, як мило подруги пліткують.

          — Ліліан заручена? З ким? Це хтось з її команди? Хтось дуже відомий? Співак? Можливо продюсер? Ох, у мене стільки варіантів.

          — Я точно не знаю, хто її обранець. Але, мене запрошено на завтрашню вечірку з приводу виходу її нового студійного альбому і вона обіцяла розповісти важливу новину. Я подумала, що це буде оголошення нового туру Америкою, але я стала помічати, як її часто зустрічає таємничий чоловік і везе додому. Готова голову покласти, вони заручені.

          — От так новина… Що ж, я вітаю її. Це ж так чудово, що вона знайшла собі пару. Нарешті сотня пліток навколо її особистого життя розвіється. — Мінамі зробила ковток чаю.

          — Але, Мінамі, я розповіла тобі як подрузі. Тож, ніяких статей. Це занадто особисте. — Ніккі поглянула їй просто в очі, чекаючи, що вона пообіцяє нічого не писати з цього приводу. Мінамі кивнула. Як би їй не хотілось роздути з цього припущення подруги сенсацію року, підставляти Ніккі аж ніяк не хотілось. — А що у вас, молоді люди? — Ніккі поглянула на Рюсуя, що вперто не звертав уваги на кота, що вився у його ніг. — Коли я почую, про ваші заручини?

          — Ніккі! — Мінамі почервоніла і стисла подушку, що лежала у неї на колінах.

         — Гадаю, варто пожити, дізнатись один про одного, зрозуміти, чого чекаємо від цих відносин, а потім вже і одружуватись можна. Ви так не вважаєте?

          — А він мені подобається. Думки у нього правильні. Чекатиму запрошення на ваше весілля.

          — Ніккі… — Мінамі сховала обличчя в долонях від сорому. Ніккі завжди була прямолінійною, навіть більше ніж сама Мінамі. І іноді це доводило її до того, що вона червоніла на очах інших людей, в той час, як Ніккі не відчувала ні краплі сорому за свої слова.

          Рюсуй тактовно згладив момент, попросивши у Ніккі ще чаю і розмова на цю тему була вичерпана. Вечоріло, коли дівчата обговорили все, що мали на думці. Мінамі запросила Ніккі піти разом з ними до клубу, і Рюсуй підтримав її, проте дівчина відмовилась. Як би їй не хотілось аж до ранку пити алкогольні коктейлі і танцювати під запальну музику, її чекає багато справ і вона не може їх відкласти. Попрощавшись і пообіцявши ще поговорити по телефону, Мінамі покинула кімнату подруги. Рюсуй йшов поряд, тримаючи її за руку. Сьогодні йому відкрилась нова сторона Мінамі. Її відносини з подругою, те, як вони мило пліткують і говорять про абсолютно різні речі, дуже здивувало Рюсуя. Бачити Мінамі щасливою і усміхненою – найбільший скарб, що він коли-небудь міг би мати.

          Неонова вивіска, котру було видно за декілька кварталів, мерехтіла різними кольорами, зазиваючи кожного перехожого відвідати цей на вигляд простий заклад. Охоронець, що чергував біля входу і відсіював малолітню шпану і усіляких обірванців, що вештались поряд, одразу ж пропустив Мінамі і Рюсуя без зайвих запитань. Всередині, клуб здавався ще більшим ніж ззовні і уходив глибоко вниз на нижчі поверхи. Велетенська дзеркальна куля розміром з машину, крутилася під стелею, кидаючи відблиски на сотні молодих людей, що відривались під гарячу музику. Довжелезна барна стійка, де тобі зроблять коктейль на будь-який смак, приправлений лимонною цедрою, або чимось більш пікантним. На сцені, під імпровізованим куполом танцівниці виробляли такі складні рухи на жердині, що Мінамі захвилювалась, чи не вигнулися їхні ребра від таких нестандартних позицій. Всюди горіли різнокольорові прожектори, підлогу охоплював штучний дим, а в повітрі пахло алкоголем і свободою.

          Рюсуй завчасно забронював для них VIP-столик на двох, де вони були сховані від очей інших відвідувачів. Мінамі замовила собі мохіто, поки що не наважуючись спробувати щось міцніше. В студентські роки вона звісно була ще тою штучкою, але зараз ганьбитись в одному з найпрестижніших нічних клубів Нью-Йорку перед своїм коханим, вона бажання не мала. Їхній столик знаходився на другому поверсі, схований від всіх матованим склом. Музика з перших секунд змушувала глухнути, пробираючись крізь кістки. Тіло саме, без участі мозку починало рухатись, віддаючись ритму. Мінамі пила мохіто, розглядаючи людей, що танцювали внизу. Велике місиво з чоловіків і жінок різного віку, зросту, національності, з різними мотивами і цілями на життя.

          — Не хочеш потанцювати? — Рюсуй швидко випив свій шот текіли і простягнув до Мінамі руку.

          — Внизу? — Рюсуй кивнув. Мінамі ще раз кинула погляд вниз, на сотню людей, що звивались під музику і не існувало для них нікого і нічого, окрім цієї миті. — Так. З задоволенням.

          Люди завчасно розступались, пропускаючи їх до танцполу, при цьому продовжуючи танцювати, наче нічого не сталося. Музика гуділа в самому серці, з’єднуючись з ритмом його биття. Мінамі першою поринула в тягуче відчуття насолоди танцем, рухаючись повільно і пристрасно. Рюсуй крутив її в своїх руках, змушуючи танути. Його дотики були гарячими і залишали після себе невимовно приємні відчуття. Мінамі не могла сказати скільки минуло часу поки вони танцювали, але хотіла, аби це продовжувалось вічність. І це могло б продовжуватись і далі, аби у Мінамі не пересохло у горлі.

          — Принести тобі щось випити? — Рюсую доводилось перекрикувати музику, але Мінамі його почула. Вона коротко кивнула і дозволила йому обрати щось на його розсуд. — Нікуди не йди, принцесо. Я повернусь за кілька хвилин. — Рюсуй поклав долоню їй на талію, притягнув до себе і поцілував. Ніжно, любляче і так бажано. Мінамі не хотіла розривати поцілунок і відпускати його, проте була змушена. Рюсуй поцілував її в щоку, швидко і мило, залишивши танцювати.

         Мінамі торкнулась почервонілого обличчя. Дуже гаряче. Музика все ще гуділа у вухах, всі навколо крутилися у безумному танці, а вона стояла посеред танцполу і посміхалась, як дурепа. Як дуже щаслива дурепа. Аби не високі підбори, вона б підстрибнула вгору від захвату. Захоплена почуттями, Мінамі не одразу зрозуміла, що і сама стала частиною круговороту і за пару секунд, опинилась поза межами танцполу, а хтось дуже сильний тримав її за руку, аби вона не втекла.

          — Гей! Відпусти! — Мінамі відчайдушно смикнула рукою, але зробила тільки гірше. Рука, що тримала її, ні на йоту не послабила натиск. Натомість рука Мінамі заболіла від такого різкого руху. Хлопець, що тягнув її зупинився і розвернувся. — Цукаса? Якого чорта ти тут робиш?

          — Це я хотів у тебе запитати. Що ти забула в цьому клубі? — він не виглядав розлюченими, а скоріше за все наляканим. Найменше всього він очікував зустріти Мінамі саме тут.

          — Невже я по твоєму не можу піти до нічного клубу розвіятись? Чи лише тобі мають діставатись всі радощі світу, а мені лише біль і страждання? — Мінамі тут же закрила рота долонею. Вона не хотіла цього говорити. Сама ж собі пообіцяла залишити минуле у минулому. — Байдуже. Забирайся звідси. Я не зможу нормально розслабитись, знаючи, що ти десь поряд.

          — Я гадав, ми владнали цю справу, і … — Цукаса потягнувся рукою до її обличчя, але Мінамі відступила на крок назад.

          — Так, владнали. І якщо мені не зраджує пам’ять, ти обіцяв триматись подалі від мене! Не дивно, що твої обіцянки живуть всього один день.

          — Послухай, я не знав, що ти будеш тут. Цей клуб належить одному з моїх спонсорів, і він запросив нашу команду сюди, аби відсвяткувати півфінал. Я відмовлявся.

          — Але ж ти тут. А хоча, знаєш, мені плювати. Випадково ти тут, чи ні. Я піду сама. Не хочу знову відчути себе ганчіркою, об яку витирають ноги. — Мінамі сердито поглянула на нього. Цукаса виглядав розгубленим. — Ти більше ніколи не зможеш зробити мені боляче, Шишио Цукаса!

          — Мінамі! — дівчина повернулась. Рюсуй стояв за два кроки від них, тримаючи два келихи з мартіні. На його обличчі сяяла звичайна компанійська усмішка. — Ось ти де, принцесо. Думав, що загубив тебе. — Він простягнув їй келих, і Мінамі швидко осушила його. Посміхнувшись дівчині, Нанамі повернув голову в сторону Цукаси. — Ми знайомі? Здається, я десь вас бачив.

          — Гадаю, що ні. Вибачте. — Цукаса вже збирався покинути їх, проте Рюсуй ніколи не відпускає цікавих людей, поки сам не закінчить розмову.

          — Згадав! Ви боєць ММА. Чемпіон цьогорічного півфіналу. Шишио Цукаса, якщо я не помиляюсь. Точно-точно, я ставив на вашу перемогу. Гадаю, з моєю дівчиною ви знайомі. По очам бачу, що знайомі. — Рюсуй засміявся. — Чи є сенс представлятись?

          — Не думаю. Ви голова конгломерату Нанамі, Нанамі Рюсуй. Вас знають всі. Прошу вибачення, але я маю йти. Радий чути, що ви вболівали за мене.

          — Зачекайте, пане Шишио. Куди ви так спішите? Випийте з нами. Я давно слідкую за вашою кар’єрою, проте ніяк не мав нагоди зустрітись віч-на-віч. Маю стільки запитань. Буду щасливий почути, яке місце у вашому житті займала Мінамі, якщо ви дивитесь на неї такими захопленими очима. І гадаю, річ не в сукні. Хоча вона тобі дуже личить, люба. Прошу, у нас окремий столик. Ніхто не потурбує вас. Якщо відмовитесь, я сприйму це за особисту образу.

          — Рюсуй, не варто затримувати людину без важливої на то причини. Ми всі прийшли сюди відпочити. Дай йому спокій. — Мінамі пиляла очима свого хлопця. Вона не мала бажання ще хоча б хвилину свого життя провести в компанії Цукаси. Не хотіла дивитись йому в очі і згадувати їхнє спільне минуле. Не хотіла знову переживати весь той біль, який досі відчуває на своїй шкірі.

          — Гаразд. Я вип’ю з вами і відповім на ваші запитання. Хоча не обіцяю, що відповіді будуть правдивими. Журналісти те і роблять, що женуться за сенсаціями, лише дай їм бодай найменший привід для хвилювання. — Цукаса кинув погляд на Мінамі, а вона нервово закліпала віями.

          Чоловіки ніколи не рахувались з її думкою, і цей випадок не став виключенням.

Chapter Text

         На диво, Рюсуй задавав цілком нормальні, професійні запитання. Його не на жарт цікавила індустрія боїв без правил і він засипав Цукасу питаннями з приводу того, як все там влаштовано. Також його цікавило спонсорство і участь Цукаси в інших проєктах, типу реклами, телешоу і серіалів. Мінамі спокійно пила коктейль, сподіваючись, що коли у Рюсуя закінчаться запитання, він відпустить її колишнього хлопця і вона більше ніколи його не побачить.

         — Мій колишній менеджер уклав декілька контрактів на участь в рекламі. Також мені запропонували місце журі, якщо я залишусь півфіналістом.

         — Щедра пропозиція. Проте гадаю, ти птах високого польоту і подібні пропозиції для тебе замалі. Пробач, що одразу на «ти», якщо ти не проти, то...

         — Ні, цілком за. Чесно кажучи, ти правий. Реклама це дешеве лайно, яке потрібне лише для піару мого обличчя. Я вже достатньо відомий, але слава бійців з кожним роком блідне, а їм на зміну приходять молоді таланти.

         — Гадаю, до тридцяти ти ще зможеш набити пики тим молодим хлопчиськам. — Рюсуй посміхнувся і зробив великий ковток віскі. Цукаса підхопив його настрій, пирхнувши від сміху. Так, він в цій індустрії давно і планує затриматись ще трохи довше. — Що ж, раз ми всі тут. Задам головне питання дня.

         — Щодо твоєї дівчини? — Цукаса кинув швидкий погляд на Мінамі, але вона утопила свій у келиху. — Пані Хокутодзай, якщо я не помиляюсь? — Мінамі закотила очі. — Вчора ця мила дівчина брала у мене інтерв’ю, тому у нас лише професійні стосунки.

         — Та перестань вже придурюватись. Ми обидва знаємо, що це не так. — Мінамі голосно поставила келих на стіл. — Так, я справді брала у нього вчора інтерв’ю, — дівчина поглянула на Рюсуя, що дивився на неї, здивовано-зляканими очима. — Але ми були знайомі задовго до цього. І задовго до нас з тобою. Він мій колишній хлопець.

         — Але ми давно розійшлися. Це було декілька років тому. — Спокійно відповів Цукаса, спершись на шкіряний диван.

         — Але ж ви залишились у дружніх стосунках? — Рюсуй всміхнувся. — Не думай, Цукасо, що я якийсь покидьок, що забороняє дівчині спілкуватись з кимось окрім мене. Якщо ваші стосунки закінчились, я не проти вашого спілкування. Будь воно професійне, чи дружнє. Ти мала б одразу мені розповісти, Мінамі. Мені аж полегшало. Я так тремтів насправді, коли вирішив з тобою заговорити. Бути чиїмось фанатом виснажує. — Мінамі розгубилась. Рюсуй щойно повів себе невимовно дивно, і напрочуд чудово. Вона і подумати не могла, що мало того, що він виявиться справжнім фанатом її колишнього, так ще й не буде ревниво блимати очима, дізнавшись, що вони колись були парою.

         — Насправді, за ці пару років ми з Мінамі більше не спілкувались. Ми вирішили почати життя спочатку. Як незнайомці. І я справді радий бачити її щасливою. — Цукаса ледве всміхнувся, дивлячись їй в очі. Мінамі не змогла стриматись і посміхнулась у відповідь. А він справді змінився. З агресивного і ревнивого він перетворився на спокійного і стриманого. Його нескінченні п’яні вибрики закінчились і він встав на правильний шлях. Можливо і його жорстокість в ліжку зійшла нанівець? Мінамі двічі кліпнула. Вона відчула як її щоки наливаються червоним.

          Але хлопці не звертали на неї уваги. Їхні погляди були прикуті до шахової дошки, на якій замість фігур були маленькі чарки з напоями. Хлопці одна за одною випивали їх, продовжуючи свою гру, здається, навіть оминаючи загально прийняті правила гри у шахи. Певно дівчина занадто довго перебувала у роздумах, і навіть не помітила, як принесли ще напоїв і хлопці розпочали гру. Мінамі ще раз кліпнула.

         Чому вона згадала саме це? Чому в голові одразу ж намалювалась картина того, як Цукаса проводить кінчиками своїх пальців по внутрішній стороні її стегна? Мінамі сховала обличчя в долонях. Вона заборонила собі згадувати будь-що з їхнього з Цукасою спільного минулого. Навіть приємне. Вона взяла зі столу свій келих з мартіні і швидко осушила його. Гіркуватий присмак цедри лайму змусив її прийти до тями. Хлопці про щось балакали, але розібрати було важко. Горланила музика, а по кількості порожніх чарок було зрозуміло, що ні однієї здорової думки в їхній бесіді не прозвучить.

         — Хлопці, може вам годі пити? Цукасо, у тебе ж на цьому тижні фінальний бій. А тобі Рюсую, варто мати світлу голову, аби керувати компанією! Агов! Ви мене чуєте взагалі? — але вони продовжували уникати її криків, про щось балакаючи і сміючись. — А ну ви двоє! Швидко поглянули на мене! — Мінамі сильно вдарила кулаком по столу. Було дуже боляче, але вона навіть не пискнула. Їй дуже не подобалось, коли її ігнорують. Цукаса з Рюсуєм синхронно повернулись до неї і пару секунд намагались сфокусувати погляд. — Ми їдемо додому. Негайно. З вас вже досить. — Дівчина швидко схопила сумочку і відкинула назад волосся. — Я чекатиму нагорі, біля машини.

         — Вона завжди була такою? — ледь вимовляючи букви спитав Рюсуй, дивлячись їй в спину.

         — Завжди… — ліниво промовив Цукаса, втупивши погляд в блондинку, що віддалялась від них все швидше і швидше.

         Мінамі вдихала прохолодне вечірнє повітря, намагаючись заспокоїтись. Їй не варто було ось так зриватись на цих двох, проте її заполонили думки і хотілось вивільнити накоплену негативну енергію. За п’ять хвилин з клубу вийшли Рюсуй і Цукаса, що спирались один на одного, наспівуючи якусь пісню. Мінамі закотила очі. Спіймавши таксі, вона відчинила дверцята, аби Рюсуй посадив Цукасу в автомобіль.

         — Сідай в авто, Цукасо, і їдь додому. Твоїй менеджерці буде не до смаку бачити тебе завтра таким кислим. — Цукаса поплескав по кишеням штанів, щось шукаючи.

         — Я забув ключі. Додому не повернусь. — Цукаса мляво поглянув на Мінамі. Від випитого він бачив лише розпливчастий силует дівчини, проте чудово її чув.

         — Поїхали з нами, хлопче! Ми живемо в такому красивому готелі! А сніданки там такі… ммм… такі, що виделку від захвату з’їси! — Рюсуй поплескав Цукасу по плечу, ігноруючи гнівний погляд Мінамі. — Кохана, ми ж не можемо його залишити, справді?

          — Ти здається казав, що прийшов сюди з друзями. Нехай вони і займаються тобою. Ти наче здоровенна дитина. Ми їдемо додому. Негайно. — Але Рюсуй вперто не збирався відпускати нового друга, наполягаючи, аби він поїхав разом з ними. — Та щоб вам двом… — дівчина була не в силах встояти перед котячим виразом обличчя Рюсуя, який всім своїм виглядом благав її про цю невеличку послугу, як благає малолітня дитина своїх батьків купити ще одну безглузду і непотрібну іграшку. — Гаразд! Поспить у вітальні. Сідайте вже в машину.

         Хлопці завалились на заднє сидіння авто, незграбно намагаючись пристебнути ремені безпеки. Мінамі сіла на пасажирське сидіння, вказуючи водію таксі, куди вони мають їхати. Вона теж пристебнула ремінь і поклала сумочку на коліна. Мінамі так втомилась, що не мала жодного бажання розмовляти, тому полишила двох п’яничок позаду, разом з їхніми невисловленими думками. Вони лише лепетали про якусь дурню, значення якої певно і самі не до кінця розуміли. Дорога до готелю видавалась занадто довгою, наче сам час почав плити у зворотному напрямку, тільки но їм варто було виїхати на головне шосе.

         — Мінамі така чудова. У неї невимовно цікаві статті. До зустрічі з нею, я не дуже захоплювався читанням жовтої преси, але після, прочитав всі. У цієї дівчини талант! — Рюсуй зробив дивний жест рукою, як зазвичай роблять італійці, коли намагаються щось довести.

         — А ще вона прекрасний фотограф… — трохи тихіше промовив Цукаса. Він сидів біля відчиненого вікна і, здається, трохи протверезів. — Ти все ще зберігаєш наші спільні фотографії? — він звернувся до Мінамі, помітивши, як вона дивиться на нього, через дзеркало заднього виду. Дівчина відвела погляд, не відповідаючи на запитання. За поворотом їх вже чекали вогні готелю, що тільки і очікували на їхнє повернення.

         Поки Мінамі розплачувалась з таксистом, відраховуючи ще й чайові, нехай би чорти побрали цей Нью-Йорк і його таксистів, Цукаса і Рюсуй виперлись на вулицю і стовбичили біля входу. Рюсуй розмахував руками, щось розповідаючи про готель. З його вуст не сходила посмішка. Дівчина голосно видихнула. Як вони встигли так швидко подружитись? Рюсуй, звичайно, був дуже товариською людиною і заводити нові знайомства для нього так само легко, як купувати компанії. Але Цукаса… він ніколи не був товариським, не вмів знаходити спільну мову з новими людьми, та і єдиним його другом була чарка-друга.

         — Ви так і стирчатимете тут? Я не ваша матуся, і не повинна за вами наглядати. — Вона пройшла повз них, заходячи до готелю.

         В ліфті було занадто мало місця для трьох. Мінамі відчувала, як задихається, стоячи між цими двома хлопцями. Своїм колишнім і теперішнім життям. І їй хотілось вірити, що за дверима ліфту її чекає невимовно щасливе майбутнє. Ключ карта лягла в замок плавно і після короткого звукового сигналу, двері відчинились. Мінамі мовчки зайшла до кімнати, скинула туфлі і за звичкою, жбурнула сумочку на крісло. Сил, аби сперечатися з іронією долі, не було. Він просто заночує тут. Просто заночує. Що поганого може статися?

         — Ти певно голодний, Цукасо? Я замовлю нам вечерю. Думаю, всі погодяться на рибу? Швидко перетравлюється і допомагає вивести алкоголь з організму. — Рюсуй став набирати номер готельного ресторану. Мінамі закотила очі. Ще й вечеряти разом з ним? Може одразу ж утрьох до ліжка?

         — Чудово. Мінамі любить рибу. Так, Мінамі? — Цукаса кинув на неї дивний погляд. Такий… буденний? Наче вони повернулись у часі і зараз стоять на кухні гуртожитку, обговорюючи, що сьогодні у них на обід. Піца чи залишки яєчні яку Мінамі примудрилась спалити.

         — Так. Риба це просто прекрасно. — Мінамі посміхнулась. В голові одразу ж почали з’являтись спогади. Такі далекі, теплі спогади. Як вони з Цукасою гуляли вулицями Токіо, напрочуд забувши про час. Як потрапили одного разу під сильний дощ і промокли до нитки. Згадала, яку смачну каву для неї варив Цукаса, намагаючись знайти спільну мову зі старою плитою в гуртожитку. Теплі літні вечори, коли він без зайвих зусиль перелазив через вікно її кімнати, аби не потрапити на очі коменданту, і вони лежали на маленькому одномісному ліжку, розповідаючи один одному, як минув їхній день. Як Цукаса приносив їй не дуже вдалі букети, але дарував від чистого серця і вона приймала їх, даруючи найщирішу посмішку.

         І чому Мінамі намагалась про це забути? Чому образ милого і ввічливого Цукаси перекрився для неї великою чорною плямою? Коли це змінилось?

         — То кажеш, ви познайомились в студентські роки? Важко уявити Мінамі, яка проводить ночі за книжками з журналістики, а наступного дня вже танцює в клубі заманюючи до себе хлопців. — Рюсуй зробив ковток води. Здається від його сп’яніння не залишилось і сліду, і він у звичній для себе манері посміхався, сяючи від захоплюючої розмови.

         — І зовсім я не заманювала до себе хлопців. У мене видався важкий тиждень і подруги запропонували сходити розвіятись. Я просто пила коктейлі, поки вони зваблювали старшокурсників. — Мінамі схрестила руки на грудях, надувши губи. Чому всі вважають, що ціль її життя – це зваблення чоловіків?

         — Підтверджую. Мінамі сиділа за барною стійкою, зовсім сама і пила, здається… джин тонік? — Мінамі кивнула. — Мені було боляче на це дивитись. Бо я теж був там один однісінький, запрошений давнім приятелем. І я підійшов поговорити. У мене не було на меті її звабити, чи ще щось подібне. Просто, хотів розрадити її, і себе, звичайною розмовою.

         — Але співрозмовник з тебе був жахливий. Ти постійно заїкався і перестрибував з теми на тему. Я звичайно знала, що деякі хлопці дуже хвилюються і бояться заговорити з симпатичною дівчиною, але щоб настільки.

         — О, пробач, але що я міг вдіяти, якщо ти така кам’яна леді, ніяк не йшла на контакт. — Мінамі аж підскочила.

         — То це я кам’яна леді? Та це ти просто не розумієш слів «відвали від мене, я не в гуморі»! — Мінамі вказала на нього пальцем. Блискітки на її манікюрі виблискували під штучним світлом люстри. Вони пилили один одного дивно-збудженими поглядами. Дівчина двічі кліпнула, відчуваючи як від злості червоніють щоки. Рюсуй пирхнув. Дві пари карих очей були направлені на нього.

         — Пробачте. Ви продовжуйте, продовжуйте… — Рюсуй ледве стримував сміх.

         — І чого це тобі смішно? — Мінамі гнівно звела брови разом.

         — Пробач, але ви дуже схожі на молоде подружжя. — Рюсуй вже не стримувався, сміючись від душі. Мінамі не розуміла, що саме з їхньої з Цукасою сварки так його розсмішило. Дівчина сильніше почервоніла. Їй хотілось змусити його замовкнути і вона взяла до рук перше, що потрапило на очі – подушку, яку просто з розмаху кинула в Рюсуя. І хоча сміх було вже не спинити, Рюсуй зміг ухилитися від атаки Мінамі. Її розпирало від люті і сорому. Чому він глузує з неї саме зараз? Дівчина підсунулась ближче, починаючи бити його тендітними  кулачками. — Гаразд-гаразд! Все, пробач! Я більше не буду! — хлопець перехопив її руки, потягнувши їх на себе і змусивши Мінамі впасти просто в його обійми. — Ми вдосталь насміялись, пора в ліжко. — Мінамі вловила швидкий погляд, що Рюсуй кинув Цукасі, і він їй не сподобався.

         — Відпусти мене, я хочу перевдягатись. Не спати ж мені в цій сукні? — Рюсуй подивився їй в очі. Одна із шлейок сповзла з плеча, відкриваючи вид на її ключиці.

         — Ти зібралась спати, принцесо? Невже залишиш нас отак без десерту? — в його рубінових очах стрибали бісики, що за інших обставин були б хорошим знаком, проте зараз…

         — Що ти маєш на увазі під десерт… — Рюсуй грубо перервав її, без попередження поцілувавши. Його руки гарячково блукали її тілом, шукаючи блискавку. Мінамі опиралась і розірвавши поцілунок, швидко відсіла на край дивану.

         Що він собі взагалі думає? Не можна ж отак без попередження цілувати! Ще й при гостях! Мінамі швидко кинула погляд на Цукасу, який виглядав так, наче його не дуже цікавило те, що щойно відбулося. Він крутив  в руках виделку, бігаючи очима по тарілці, намагаючись обрати, що з’їсти наступним. Рюсуй же, аж ніяк не засоромлений ситуацією, посміхався в усі зуби, стріляючи очима. Мінамі намагалась втамувати подих.

         — Здається, їй не сподобалось. — Рюсуй понуро опустив голову. — Цукасо, може тобі варто спробувати? — Мінамі округлила очі.

         — Що? — вона переводила погляд з Рюсуя на Цукасу, а з Цукаси на Рюсуя, намагаючись збагнути, що за дурнуваті ігри вони з нею ведуть. Цукаса тим часом, залишив виделку в спокої, взявши зі столу келих з шампанським. Зробивши ковток, він повернув його на місце і підвівся. Мінамі здригнулася. Цукаса сів поряд з нею, поклавши руку не спинку дивану. — Що ви двоє замислили? — не отримавши у відповідь бажаного пояснення, Мінамі просто підвелася на ноги, збираючись залишити цих двох п’яничок наодинці один з одним. Але Цукаса вчасно схопив її за руку і вона слухняно впала назад, просто в його обійми, всівшись йому на коліна.

         Цукаса обережно взяв її за підборіддя, заглядаючи їй глибоко у вічі, наче шукаючи відповіді на невисловлене запитання. А через секунду їх губи зустрілись, а у роті з’явився знайомий присмак шампанського. Алкоголь приємно щипав горло, роблячи цей поцілунок ще більш гарячішим, ніж він був. Дівчина застогнала розриваючи поцілунок. Дивне відчуття. П’яне, не через алкоголь, а приємне, пристрасне і давно забуте.

         — Ну це було на п’ятірочку, друже. — Прокоментував Рюсуй, закинувши ноги на вільну ділянку столу. — Думав, ти можеш краще.

         — Та що ви в біса виробляєте? — Мінамі витерла губи тильною стороною долоні, гнівно зиркаючи на хлопців перед собою. Вона готова була кричати і бити посуд, але чомусь цього не зробила. Вона була шокована ситуацією, але не могла сказати, що вона їй не подобалась. Поцілунок Рюсуя, такий дикий і гарячий, і поцілунок Цукаси – ніжний, п’янкий і до біса жаданний.

         — Поки ми їхали сюди, вирішили закластись, хто зможе задовольнити тебе краще, я чи Цукаса? От і намагаємось дізнатись. — Рюсуй поставив на стіл келих, хижо всміхаючись.

         — Вітаю, серед вас переможця немає. — Дівчина ще раз провела долонею по губам і підборіддю, витираючи залишки шампанського.

         — Боюсь, принцесо, що ми не зможемо зупинитись, поки не визначимо хто кращий. Дозволиш? — він вже підсунувся до неї, взявши її обличчя в свої долоні. Секундний зоровий контакт і їхні губи знову зустрічаються. Він цілує її жадібно, пристрасно, наче це їхня остання ніч на Землі. Язики сплітаються, змушуючи піддаватись на зустріч відчуттю. З горла вилітають слабкі стогони, які тонуть в поцілунку.

         Мінамі всіма силами намагалась протистояти. Вона не хоче брати участь в цих дурнуватих іграх. Але мозок давно вимкнувся. Ще тоді, коли вона вперше подумала про пальці Цукаси, що пестять її ніжну шкіру. І варто було лише згадати про це, як думки стали реальністю. Вона відчула як його сильні руки торкаються її плечей, спускаються до талії. Його гаряче дихання на її шиї і руки, що вже знайшли блискавку. Рюсуй повільно розірвав поцілунок, дивлячись на Мінамі туманним поглядом. Цей вологий поцілунок залишив після себе дивне відчуття покинутості. Мінамі важко дихала, намагаючись зібратись з думками.

         — Одразу роздягаєш? Занадто квапиш події, хлопче. Хоча, згоден, звільнитись від зайвого одягу не завадить. — Рюсуй почав повільно розстібати ґудзики на своїй сорочці, в той час, як Цукаса одним рухом зняв через голову футболку, демонструючи завжди ідеальний прес. — Ми можемо зупинитись, принцесо. — Його руки повільно піднімались від колін дівчини вгору по стегнам, підіймаючи сукню. — Тобі варто лише сказати. — Звук розстібання блискавки потонув десь у шумі, який стояв у вухах. Дві пари чоловічих рук пестили її тіло, змушуючи здригатись і вкриватись мурахами.

         До біса все! Мінамі не могла заперечувати. Вона хоче цього. Вона хоче їх обох, навіть не в змозі зрозуміти, кого її тіло жадає більше. Їхні руки, що рухались в унісон, несли її в далекий світ ще незвіданих донині відчуттів. Сукня сповзла з плечей, звільняючи груди. Дівчина слухняно вивільнила руки. Цукаса дихав їй у спину, проводячи носом по її хребту. Її шкіра така м’яка, шовковиста. Як давно він мріяв про це. Про вигин її спини. Про біляве волосся, що лоскоче йому щоки. Про ці здавлені стогони задоволення, що вириваються з її рота. І хоча думка про те, що доведеться ділити її з кимось ще, давила на мозок, Цукаса продовжував виконувати свою роль. Пестив груди Мінамі, масажуючи їх руками. Він пропускав її чутливі соски крізь пальці, обережно стискаючи. Дівчина пищала від приємних відчуттів. І поки Цукаса повністю був зайнятий верхньою частиною її тіла, Рюсуй встиг підняти сукню до рівня стегон. Тендітні мереживні трусики були єдиною перепоною на його шляху, але він не поспішав зняти їх. Він мав в арсеналі багато способів змусити жінку шаленіти, навіть повністю її не роздягаючи і не пхаючи у неї свій член.

         Обережно піднявши ногу Мінамі, Рюсуй провів язиком по внутрішній стороні її стегна, викликаючи у неї мурахи. Він цілував кожен сантиметр її шкіри, наче навмисно оминаючи головне. Дівчина задоволено мугикала, але тут же скрикнула, коли Цукаса легко, проте несподівано вкусив її за плече, одразу після цього поцілувавши місце укусу. Хлопці продовжували боротись за перше місце у конкурсі збудження, але Мінамі відчувала себе просто лялькою у їхніх руках. А вона давно дала собі слово, що ні один чоловік не змусить її прогнутись, лише вона буде на вершині, керувати процесом. Тому вона голосно викрикнула «стоп» і хлопці слухняно припинили свої ласки. Дівчина піднялась на ноги, притримуючи сукню.

         — Що ж, гадаю, на сьогодні все закінчилось. — Підсумував Рюсуй, схрестивши руки на грудях.

         — Ні. Не скінчилось. — Промовила Мінамі, проводячи рукою по волоссю. Хлопці здивовано поглянули на неї.

         — Міна, ти сама щойно сказала «стоп». Як нам тебе розуміти? — Цукаса теж схрестив руки на грудях, і не дивлячись на зовнішні відмінності, вони з Рюсуєм були до чорта схожі один на одного. Від пестливої форми її імені, яку Цукаса використовував, коли вони були у стосунках, Мінамі трохи почервоніла.

         — Я сказала «стоп» вашим іграм. Ви більше не будете робити все що вам заманеться зі мною, просто через тупий спір, який прийшов у ваші п’яні голови. Якщо ви дійсно хочете задовольнити мене, з цієї миті, все буде за моїми правилами. — Декілька секунд хлопці переглядались, ведучи німий діалог. Рюсуй підвівся.

         — Добре, принцесо. Буде по твоєму. Що накажеш? — він вклонився їй, даруючи яскраву усмішку. Вона перевела погляд на Цукасу. Він теж підвівся. Двоє неймовірно сексуальних чоловіків, які, здається, по вуха закохані, стоять перед нею і чекають наказів. Подібне Мінамі могло тільки снитись. Дівчина вирішила діяти обережно, ненав’язливо.

         Спершу, попросила хлопців роздягнутись повністю, хоча сама все ще трималась за сукню, наче за рятувальний жилет. Перед нею двійко атлетичних оголених чоловіків, що шматок за шматком з’їдають її своїми поглядами, чекаючи вказівок. Дівчина вказала на спальню. Ліжко набагато краще місце для сексу, ніж незручний диван у вітальні. Хлопці без жодних запитань пішли до кімнати, не обертаючись. Мінамі наказала їм залишатись там і не обертатись, поки вона не дозволить. За цей час вона вистрибнула з сукні і поспіхом стягнула трусики. Оголеною вона відчувала себе незахищеною, але варто було їм поглянути на неї, як всі тривоги розвіялись. В їхніх очах було не лише бажання, сліпе і тваринне, а ще захоплення, обожнювання і, як не дивно, кохання. Не до тіла. А до неї.

         Вона грайливо провела рукою по торсу Цукаси, оцінюючи його. Так, з останньої їхньої зустрічі, коли вони були оголеними, він набрав маси, підкачавшись то тут, то там. Але цей дотик. Відчуття його теплої шкіри. Стукіт серця. Погляд. Все таке знайоме і до болю приємне. Рюсуй спостерігав мовчки. Він відразу відчув динаміку, яка була між цими двома, і що Цукасі не байдужа Мінамі. Цей спонтанний експеримент відкрив нову, ще не знану її сторону. Дівчина штовхнула колишнього хлопця на ліжко. Їхні погляди були прикуті один до одного.

         Вона дивилась в його темно-карі очі і бачила себе. Такою, якою він бачив її завжди. Тендітною, маленькою, крихкою жінкою. Але вона далеко не така. Більше ні. Цукаса піднявся на ліктях, очікуючи, що вона зробить найперше. Дівчина спритно залізла на ліжко, сідаючи зверху йому на коліна. Вона взяла його обличчя в свої крихітні долоні. Цукаса не рухався, лише чекав. Мінамі лише секунду зволікала, аби звикнути до ролі головної і впилась в його губи таким жарким поцілунком, якого не очікувала сама. Кров гуділа в голові, а присмак шампанського на губах п’янив і штовхав на незвичні речі.

         — Годі витріщатись. Ходи сюди. — Мовила вона Рюсую, неохоче розриваючи поцілунок. Рюсуй посміхнувся якимось своїм думкам і зробив крок вперед. Все ще сидячи на колінах Цукаси, Мінамі повернула голову в сторону Рюсуя і він поцілував її, зануривши пальці у її м’яке волосся. Цукаса обережно поклав руки їй на талію, повільно підіймаючись вгору. Стимулюючи її соски руками, а губами вивчаючи її шию, Цукаса змусив її видихнути Рюсую в губи.

         Дві пари сильних рук, що торкаються її тіла і змушують шаленіти, жадати і важко дихати. Не встигла Мінамі ковтнути повітря, як голосно пискнула, коли рука Рюсуя сковзнула по талії вниз. Його руки прохолодні і це викликає нові відчуття.

         — Чого ти хочеш, принцесо? — промурчав їй на вухо Рюсуй, тримаючи за підборіддя. Вона дивилася Цукасі в очі, не в силах відвести погляду. Член Рюсуя впивався їй в стегно і Мінамі знала, що варто їй лише сказати і він увійде в неї з усієї сили. Але вона цього не зробить. Вона хоче більшого.

         — Хочу, щоб ти дивився… — солодко видихнула дівчина і Рюсуй відпустив її, зробивши крок назад. Все ще сидячи над колінах Цукаси, Мінамі сповзла нижче, аби його член був на рівні її очей. Вона провела кінчиком нігтя по стегну Цукаси, не зводячи очей з його члену. Нахилившись і відкинувши волосся, Мінамі провела язиком по члену Цукаси, змусивши його прогнутись.

         — Міна… — Цукаса стиснув простирадла. Мінамі була неймовірна і рівних їй у мінеті, він ще не зустрічав. Варто було їй лише торкнутись своїм гарячим язиком напруженого члена, як тут же можна було кінчити. Але він тримався до останнього, отримуючи задоволення. Допомагаючи собі рукою, Мінамі стимулювала член Цукаси, змушуючи його тихенько мугикати від задоволення. Виводячи навколо нього кола язиком, Мінамі максимально розтягувала момент.

         Вона чула як в такт її рухам, Рюсуй водить рукою по своєму члену, мугикаючи у відповідь. Йому це подобалось.

         — Я хочу аби ти був ззаду. — Вона повернула голову в сторону Рюсуя, дивлячись на нього затуманеним поглядом. Дівчина прогнулась в спині, підставляючи сідниці йому на зустріч. Рюсуй підійшов, влаштовуючись позаду і поклавши руки їй на стегна.

         — Твоє бажання для мене закон, принцесо.  — Рюсуй посміхнувся їй своєю звичною знахабнілою посмішкою. Пальці обережно водили кола по стегнам, розслабляючи дівчину перед початком. Але Мінамі не потребувала розслаблення. Вона була готова отримати бажане, і не хотіла чекати ні секунди більше.

         Рюсую не потрібно повторювати двічі. Закінчивши з розслаблюючими дотиками, хлопець сильніше стис сідниці Мінамі, залишаючи по собі червоні відтиски пальців. Одна долоня на стегні, інша – на спині, змушуючи її прогнутись на зустріч. Перший поштовх і з вуст дівчини зривається короткий, ледь чутний стогін. Вона продовжує проводити рукою по члену Цукаси, змушуючи його закочувати очі від задоволення. Рухи Рюсуя стають дедалі швидшими і різкішими. Він входить майже у всю довжину і Мінамі скрикує. Тіло рухається назустріч іншому тілу. Цукаса несамовито ричить, наче гордий лев, коли Мінамі знову і знову проводить по його члену язиком, а невимовлені стогони, що вібрують у її горлі, доповнюють ефект. Мінамі вчасно відпускає член Цукаси, голосно вигукуючи, як їй добре. Рюсуй продовжує рухатись всередині неї, то різко зупиняючись, то входячи майже у всю довжину, знову і знову.

         Цукаса обхопив її обличчя руками. Їхні очі зустрілись. Як давно вона не бачила цих темних, загадкових очей. Як давно не бачила своє відображення у них. Сумувала за бажанням, але випромінювали ці очі. В її погляді читався заклик: «Будь ніжним зі мною, Цукасо…». І він був. Легко всміхнувся і торкнувся її губ своїми. Вона танула в його руках, наче залишений на сонці кубик льоду. Тіло тремтіло, а стогони тонули в поцілунку. Цукаса зарив долоню в її м’яке біляве волосся. Ніжно проводячи язиком по її губам, Цукаса дивився як Мінамі мружиться. Її довгі вії лоскочуть йому щоку. Вона видихає, стогнучи здавлено, аби не кричати.

         — Тобі справді добре, принцесо? — Рюсуй проводить долонею вздовж її хребта. Дівчина здавлено мугикає на знак згоди. Важко складати думки в слова, коли тобі так добре. Рюсуй востаннє входить в Мінамі і повільно виходить, розтягуючи тягучу насолоду. Дівчина важко дихає, ледь не падаючи на ліжко. Цукаса притримує її за талію, продовжуючи цілувати.

         Він цілує її скроню, кутик ока, щоку, підборіддя. Цілує ніжно і з турботою, легенько проводячи долонею по спині. Тремтіння зникає, а бажання росте з більшою силою. Його губи блукають шиєю, лінією ключиць, спускаючись до грудей. Цукаса встиг забути, наскільки у Мінамі м’яка та чутлива шкіра. Від найменших дотиків з’являлись сліди. І йому хотілось їх залишати. Покрити кожен сантиметр тіла жахливо-прекрасними синцями, укусами і поцілунками. Але він дав собі слово – більше ніколи не робити їй боляче, навіть якщо вона сама того попросить. Обережно, наче у нього в руках дорога порцелянова лялька, Цукаса розвернув Мінамі до себе спиною, притиснувши її до грудей. Запах її волосся, вологого тіла і збите дихання. Все таке знайоме, а водночас чуже. Вона тепер чужа. Не його Мінамі.

         — Цукасо… — видихнула Мінамі, повернувши до нього голову. Її щоки почервоніли, а очі благали. — Будь ласка… — його теж не потрібно було просити двічі. Обхопивши її талію двома руками і притиснувшись до її спини, Цукаса увійшов повільно, дозволяючи їй насолодитись кожним сантиметром. Дівчина здавлено застогнала і затуманеним поглядом поглянула на Рюсуя. Він просто спостерігав за ними, навіть не намагаючись втручатись. На його обличчі сяяла посмішка, а в очах горів вогонь. Здається дивитись, як його дівчина займається сексом з іншим хлопцем у нього на очах, заводило його сильніше. Фетиши у всіх різні. Побачивши в її погляді запрошення приєднатись, Рюсуй зробив крок до них, опинившись на ліжку поряд.

         Він обережно провів рукою по ключицям Мінамі, і несподівано, схопивши її за горло, поцілував грубо і гаряче. Цей контраст, який вони створювали, змушував Мінамі шаленіти від захвату. Завжди такий уважний і ніжний до неї Рюсуй, став грубішим і пристраснішим, а раніше жорстокий і примхливий Цукаса – дбайливим і чуттєвим. Їхня зміна ролей аж ніяк не бентежила її, і вона віддавала всю себе цим двом чоловікам, які робили все, що було в їхніх силах, аби задовольнити її повною мірою. Насилу відірвавшись від губ Мінамі, Рюсуй голосно видихнув, все ще тримаючи праву руку на її шиї, а лівою пестячи її груди. Її чарівні нігтики впивались йому в спину, залишаючи по собі глибокі сліди півмісяці. Мінамі не стримувалась, задовольняючи їхній слух своїми голосними стогонами.

         — Тобі добре, принцесо? — спитав у неї Рюсуй, придвинувши її обличчя до себе. Він проводив пальцями по її розпашілим щокам, вдивлявся в каламутні від задоволення очі. Вона швидко кивнула йому, не в силах промовити і слова. Цукаса продовжував рухатись, то повільно, то знову швидко, тримаючи руки на її округлих стегнах, направляючи. Проте Рюсуя не влаштувала подібна відповідь, і схопивши її за підборіддя і знову пристрасно цілуючи, він повторив своє запитання: — Тобі подобається? Ти шаленієш від того, як він входить у тебе? — вона знову кивнула і видала щось схоже на «так», але Рюсуй жадав почути чітку відповідь і тому знову і знову цілував її, різко переривав поцілунок і запитував, аж поки не почув бажане.

         — Так! Так! Так! Мені до біса добре! — останній поштовх Цукаси змусив її голосно застогнати і всі інші слова які вона намагалась сказати, потонули у горлі. Ноги тремтіли, а пальці на руках боліли, так сильно вона впивалась ними у спину Рюсуя. Цукаса повільно вийшов з неї і Мінамі ледь не впала на ліжко. Дві пари сильних рук піймали її, посадивши. Вона важко дихала, але не сказала ні слова про те, що цим і обмежиться. Вона підтягла до грудей одну ногу, сперши на неї голову. Легке запаморочення і тремтіння у всьому тілі були приємними, а не дискомфортними, і відновивши дихання достатньо, аби чітко говорити, промовила: — Невже ви закінчили? Чи не ви мені казали, що будете намагатись, аж поки не задовольните мене повністю? — вона хижо всміхнулась, явно перейнявши цю звичку у Рюсуя, і елегантно піднявшись, попростувала до вітальні. На столі стояв келих шампанського, проте вже не сила була згадати чий він. Мінамі зробила ковток і повернувши його на місце, граційно розвернулась і повернулась до спальні, обережно зачиняючи за собою двері. Аж поки її не переповнять запаморочливі відчуття, а її келих збудженості не наповниться по вінця, ці хлопці не матимуть і хвилини на відпочинок.

***

         Мінамі вже давно помітила, що між цими двома багато спільного, але зранку, виявила те, що вони обидва не звикли прокидатись настільки рано як вона. Їй вартувало титанічних зусиль вибратись із клітки рук, якою її оховили ці двоє, аби хоча б мати нагоду освіжитись. Прохолодний душ і свіжа кава принесли неабияке полегшення. І хоча вчора вона випила суттєво менше за своїх супутників, алкоголь ніколи не зникав безслідно з її організму, в якій би кількості його там не було. Роздивляючись краєвид з балкону і читаючі стрічку новин, Мінамі, на секунду, повністю абстрагувалась від всього. Від життя і своїх проблем, як минулих, так і теперішніх, які потребували вирішення. Учорашні події не вкладались у її голові, і вона була певна, що на так далеко хлопці не заглядали. І скоріш за все, це закінчиться не дуже гарно для когось з них.

         Краєвиди ранкового Нью-Йорку були на диво спокійними, трохи навіть меланхолійними. Мінамі захотілось їх сфотографувати і вона тихенько повернулась назад до спальні, видобуваючи з валізи свою стареньку, але вірну камеру. Її перший фотоапарат Nikon, який вона купила за гроші отримані від продажу першої статті. Старенька модель, але він прослужив їй довгі роки. Пережив вогонь, воду і стільки незліченних пригод. В об’єктив потрапляли пейзажі, страви, тварини, архітектурні надбання і найрізноманітніші люди. Ця невеличка камера зберігає в собі її життя, її таємниці, її страхи і надії. Побачивши, як міцно, з по-дитячому милими виразами обличчя, сплять ці двоє, дівчина не втрималась і клацнула декілька кадрів. Нехай це і скінчиться зовсім скоро, можливо забудеться, чи згадуватиметься як страшний сон, але вона завжди пам’ятатиме про цей день і з теплотою на душі, всміхатиметься, дивлячись на цю фотографію.

         Не минуло і години, після пробудження Мінамі, як свої сонні очі розліпив Цукаса. Він не відразу зрозумів де знаходиться, і не на жарт перелякався, побачивши навпроти себе голого чоловіка із ним в одному ліжку. Блондиниста голова Мінамі, що показалась з вітальні, в раз оживила в його голові всі втрачені спогади, але згадавши, Цукаса подумав, що краще б прокинувся в невідомому місці з голим хлопцем поряд. Вони майже не обмовились і словом, Мінамі лише вказала на ванну кімнату і щось пробурмотіла про пізній сніданок, який замовила для нього. Цукаса лише кивнув і попрямував до ванної. Повернувшись назад, він застав Мінамі, працюючою за комп’ютером. Кинувши погляд на екран, він побачив чернетку якоїсь статті, яку Мінамі саме завершувала, прикріпляючи до файлу необхідні фотографії.

         — Ти вчасно. Сніданок щойно принесли. Ти мабуть дуже зголоднів. Сідай, поїж. Я вже снідала, тож не заважатиму.

         — Раніше, ми снідали разом. Завжди. — Цукаса стояв у неї за спиною. Достатньо близько, аби Мінамі могла відчути запах готельного гелю для душу і тепло, що йшло від його тіла. Вона була впевнена, що він не одягнений, і якщо поверне голову, зустрінеться з його оголеним торсом. А це було б дуже недоречно в даній ситуації.

         — Це було раніше, Цукасо. Більше немає ніяких ми. Є я, є ти. Окремо один від одного. І так було завжди. У нас ніколи не було «ми». — Їй було боляче це визнавати, а йому це приймати, хоча це і була чиста правда.

         — Я змінився, Міна. Я більше не зроблю тобі боляче. Я досі кохаю тебе. — Мінамі не повернула голови. Вона боялась зустрітись з ним поглядом. Боялась побачити в його очах відчай, який спонукає його зараз казати ці речі. Але вона готувалась до цієї розмови і зможе це витерпіти.

         Мінамі піднялася на ноги. На її подив, Цукаса був одягнений. Футболка з невідомої їй матерії обтягувала його рельєфне тіло. Зібравшись з духом, дівчина підвела голову і подивилась йому в очі. Він виглядав цілком серйозним і трохи навіть самовпевненим. Він чекав на її відповідь, проте глибоко в душі боявся її почути.

         — Цукасо, ти хороша людина. Тепер я це бачу. Я це відчула. Вчора ти був таким ніжним до мене. І, можливо, з’явись ти раніше, це б розтопило моє серце, але… — Мінамі було боляче від самих лише думок про те, щоб так грубо відшити Цукасу. Але вона його не кохала, і не хотіла його обманювати. Вона буде чесною, і буде певна, що ця її благородна чесність буде нагороджена. — Я не можу бути впевна, що якщо ми повернемо наші стосунки, не повернеться і твоя колишня жорстокість. Ні ти, ні я, не можемо дати гарантій на цей рахунок. — Цукаса вмить зблід, проте не від її відмови. Десь глибоко в душі він знав, що не заслуговує на її прощення, хоча вогник надії і жеврів у серці ці довгі роки. Він усвідомлював, що й справді, не може дати гарантій. Він і сам не певен, чи придушив повністю цю жахливу частину себе. Чи не виплигне вона в невдалий момент, аби знову зруйнувати його щастя. — Я люблю Рюсуя. Я щаслива з ним. З тобою, я теж була щаслива. Я досі зберігаю приємні спогади з нашого спільного минулого, ось тут. — Вона поклала долоню на серце. — Але, я не кохаю тебе. — Цукаса кивнув, хоча не було зрозуміло, це він зробив для неї, чи для самого себе. — Ми можемо зберегти професійні, або ж навіть дружні стосунки. І ти завжди зможеш розраховувати на мою допомогу. — Вона взяла його за руку, легенько проводячи по ній великим пальцем, начебто заспокоюючи. — Я ніколи не відмовлюсь від цікавого сюжету для статті. — Її щира усмішка не могла змусити хмари смутку згуститись над ним занадто сильно. Він теж яскраво всміхнувся їй, а радше, її професійному максималізму.

         Вони розійшлися, залишившись не то друзями, не то приятелями, не то лише колишніми коханцями. Важко було дати чітке визначення їхнім стосункам тепер, коли все сталося, як сталося, але ні один з них не жалкував про зроблене і це надавало кожному наснаги жити далі.

Chapter Text

         Минуло довгі півроку, і нарешті Мінамі випав шанс провести вихідні так, як вона сама того хоче. Зазвичай, її не такими частими вікендами, після отримання підвищення, розпоряджався Рюсуй, розпланувавши список місць, де вони обов’язково повинні побувати, на років десять вперед. І хоча ніхто з них не був певен, що вони будуть разом так довго, Мінамі слухняно корилася його волі, відвідуючи музеї, галереї, виставки, театри, цирк, кіно і ресторани по всій земній кулі, аж поки їй не урвався терпець. Була середина літа, і випивши вже другу порцію коли з льодом, Мінамі відчула неабияке полегшення, хоча і короткочасне. Їм пощастило, і їхні місця були майже під самим кондиціонером, але він працював недоладно, і спека пробиралась крізь шкіру, намагаючись підсмажити глядачів зсередини до рум’яної скоринки. Хоча вона і придбала місця доволі далеко від рингу, їй все одно було все чудово видно і вона раділа навіть цим перепадам у роботі кондиціонера, спостерігаючи як люди в перших рядах обливаються потом, із заздрісними поглядами дивлячись на місця під кондиціонером.

         — Ще не почали? — Запитав Рюсуй, простягаючи їй ще один паперовий стаканчик з коли з льодом. Вона коротко подякувала і захопилась пояснювати, що поки не приберуть арену після попереднього бою, наступний не почнеться. Рюсуй всівся на місце поряд, поправляючи окуляри на носі. Мінамі вже двічі зробила йому зауваження, що в приміщенні ніхто не носить сонцезахисні окуляри, але Рюсуй на це не реагував, заводячи розмову про довгі черги до туалету. Нарешті, в залі згасло світло, і два прожектори освітили арену. Рефері вийшов на центр рингу. Поряд стояла висока дівчина модель з табличкою. Оголошували восьмий, завершальний раунд.

         Мінамі крикнула Рюсую, аби він замовк і її погляд тепер повністю був прикутий до рингу. В лівому кутку арени молодий боєць, що в цьому бізнесі всього рік. Він мав доволі непогані результати за всіма минулими матчами і вийшов у півфінал, нокаутувавши всіх своїх суперників менше ніж за десять хвилин. Всі букмекери пророчили йому легку перемогу, і зала розірвалась гучними оплесками, коли дівчина представляла бійця. Проте Мінамі не звернула на нього жодної уваги, відмахнувшись від оплесків глядачів, як від набридливої мухи. Її цікавив боєць, що стояв у правому кутку. Вищий, дужчий, що вже чотири роки підкорює цю індустрію і ще жодного разу не програв. Мінамі дивилась на Цукасу повними дружньої приязні очима і вболівала за нього від чистого серця. Коли дівчина представила публіці Шишио Цукасу, Мінамі з Рюсуєм плескали в долоні дужче за всіх. І хоча дівчина не була азартним гравцем, вони з Рюсуєм зробили величенькі ставки на перемогу Цукаси. Коли оплески стихли, а дівчина покинула ринг, рефері запросив бійців до середини і оголосив початок бою.

         Не встиг він відійти на безпечну для нього відстань, як молодик одразу ж налетів на Цукасу, намагаючись збити його з ніг. Цей маневр міг би спрацювати, проте тактика несподіванки була добре знайома Цукасі, і він, не давши звалити себе з ніг, атакував кулаками супротивника. Хлопець відразу ж заблокував удари руками, відповідаючи на них випадами. Але Цукасі його нікчемні удари видавались за комарів укус. І хоча було декілька ударів, які він пропустив, спершу недооцінивши супротивника, він швидко виправився, зваливши молодика на рингу. Затиснувши його руку в захваті, назву якого Мінамі навіть не в змозі була вимовити, він так сильно потягнув його руку, що ладен був відірвати. Не минуло і повних десяти хвилин з початку поєдинку, як молодик вже лежав долілиць і дубасив по рингу рукою. Рефері засвистів, оголошуючи переможця півфіналу – Шишио Цукасу. Тепер зала по-справжньому вибухнула голосними оплесками і оваціями, і крики двох істинних вболівальників потонули у цьому галасі.

         — Чудовий матч. Я на секунду навіть подумав, що той хлопець вкладе Цукасу. Але дарма переймався. Наш друг знає, як треба поводитись з такими горішками. — Рюсуй відкрито сміявся і радів перемозі, а також отриманому через букмекерську контору виграшу. Гроші для Рюсуя не були проблемою, навіть аби він їх програв, але сам факт перемоги тішив його самолюбство. — Коли ми поговоримо з нашим чемпіоном? Невже він вирішив прийняти ванну з пінкою і пелюстками троянд, одразу після закінчення бою?

         — Йому надають першу медичну допомогу. Той хлопець добряче врізав йому по пиці. Хоча не думаю, що це для нього велика проблема. — Мінамі озиралась по сторонам, видивляючись Цукасу. І хоча по правилам, вони не мали б тут бути, адже за лаштунки були закриті навіть для віп-гостей, ніхто їх не зупинив. — Невже з ним справді сталося щось серйозне? — Мінамі захвилювалась, навіть не одразу помітивши, що через натовп працівників, що складали обладнання, до них мчить невисока дівчина, з явно злим виразом обличчя.

         — Гей, ви! Вам не можна тут бути! Глядачам заборонено приходити сюди! Автограф сесія буде завтра, одразу після прес-конференції! Йдіть геть, допоки не покликала охорону! — розлючена менеджерка Цукаси, перекрикуючи музику і гамір, гнівно стріляла очима в Мінамі і Рюсуя. Від гніву її рожеве волосся розміталось в усі сторони.

         — Все гаразд, Луно. Вони мої друзі. — Цукаса просто виріс нізвідки за її спиною. Разюча різниця у їхньому зрості одразу ж кидалась всім у вічі. Пересічна людина ніколи б не подумала, що ця тендітна дівчинка є менеджером такого здорованя, а не його помічницею.

         — Ви   мали б попередити мене про те, що у вас будуть відвідувачі, пане Шишио. Це проти правил, до того ж, у вас дуже щільний графік. Одразу ж після цього у вас інтерв’ю для журналу… — Цукаса спокійно поклав їй руку на плече і вона в раз змовкла.

         — Так, я знаю. Але я не міг не побачитись зі своїми друзями, які прийшли на мій матч, аби підтримати мене. Гадаю, у мене є півгодини вільного часу, перед всіма іншими заходами, які ти так старанно для мене влаштувала. — Дівчина на мить зовсім знітилась під його поглядом. — Ти ж можеш це влаштувати, так? Всього півгодини. — Вона ще раз зазирнула до свого телефону, де у неї був розписаний похвилинний розклад Цукаси. Дівчина невпевнено кивнула, на знак того, що півгодини вона для нього викроїть в цьому аж занадто забитому розкладі. — Дякую, Луно. Що б я без тебе робив? — вона пробурчала щось нерозбірливе і пішла у напрямку кімнат відпочинку.

         Цукаса пропустив друзів вперед, і замикаючи стрій, пройшов за своєю менеджеркою до кімнати. Дівчина тактовно запитала, чи не бажають гості щось випити, а отримавши негативну відповідь, покинула їх, знову повторивши Цукасі, що у нього лише тридцять хвилин.

         — То… — одразу ж почала Мінамі, не встигнувши вмоститись на м’якій софі. — Як давно ви разом? — Цукаса на це запитання лише зітхнув і попросив її не афішувати його стосунки ні в одній зі своїх статей. Мінамі поклялася життям, що навіть під тортурами цього не зробить і примостивши руки на колінах, була голова уважно слухати.

         — Ми зустрічаємось вже п’ять місяців. Хоча, вона була закохана у мене задовго до цього. Я був занадто зайнятий кар’єрою, аби думати про особисте життя, але, вирішив дати їй шанс. Вона хороша людина, цікава співрозмовниця і важлива частина мого життя. — Цукаса зробив паузу, перебираючи в руках невидиму нитку. — Я збираюсь зробити їй пропозицію.

         — Вітаю, хлопче! — Рюсуй поплескав Цукасу по плечу і міцно потиснув тому руку. Мінамі не стрималась і обійняла його з усією силою і привітала так щиро, як тільки була здатна. — І коли ж відбудеться ця чарівна пропозиція? — Цукаса, все ще тримаючи Мінамі за руку, якимось чином, черпаючи від неї впевненість і хоробрість, заявив, що планував освідчитись одразу по завершенню сезону, тобто близько кінця літа. — Отже, ми побуваємо вже на двох весіллях цього року! Оце так щастя!

         — Ти вже обрав каблучку, Цукасо? Я впевнена, що Луні байдуже якою вона буде, але це все одно має бути щось особливе.

         — Так. Я вже обрав каблучку і замовив. Вона буде готова за два тижні. — Цукаса легко усміхався, а щоки його рожевіли від згадування цієї радісної події. Мінамі не могла знайти собі місця. Такою щасливою вона давно себе не відчувала. Вона була рада за свого друга, бо він нарешті знайшов кохану людину, з якою готовий з’єднатись у шлюбі. Це було неймовірно, бачити таке разюче перевтілення, від трохи деспотичного ревнивця, до щасливого чоловіка, який от-от освідчиться коханій жінці. Мінамі заздрила. Але заздрила по доброму. Вони з Рюсуєм не планували так скоро одружуватись, адже не могли знати, як довго ще пробудуть разом. Але Мінамі заздрила тому, яким щасливим виглядам Цукаса. Він позбавився від привидів колишнього життя і жив теперішнім, заглядаючи у світле майбутнє.

         — Це чудово, Цукасо. Я справді дуже щаслива за вас. І сподіваюсь, що колись мені вдасться подружитись з твоєю нареченою. На місце кращої подружки я не претендую, але, не хотілось б ловити на собі її гнівні погляди.

         — Це можна влаштувати. Ми обідаємо в одному місцевому ресторані наступного тижня. Запрошую вас також. У тебе буде нагода поспілкуватись з нею у більш невимушеній обстановці. І ні, Міно, ви не будете нам заважати. Як я уже казав, наші стосунки не афішуються, і на публіці ми досі боєць і його менеджер. Тож, ви не зруйнуєте романтики своєю появою. Я буду радий, якщо ви приєднаєтесь.

         — З великим задоволенням, друже. Мінамі як раз бере відпустку з наступного тижня. Ми у вашому розпорядженні, пане Шишио.  — Рюсуй всміхнувся йому, і Цукаса відповів не менш щасливою усмішкою. У двері постукали, проте не чекаючи відповіді, з-за них з’явилась рожева голова Луни Райт.

         — Півгодини, пане Шишио. Вам вже час. — Гості не стали затримуватись довше, порушуючи хиткий місточок довіри між цими двома. Рюсуй ще раз міцно потиснув Цукасі руку, привітавши його з великою подією, не називаючи якою саме. Мінамі теж привітала його, акцентуючи, що цей бій він виграв, але попереду буде найскладніший бій з усіх які йому доводилось проходити за життя, і теж потисла йому руку. Навіть Луна трохи пом’якшала після візиту друзів Цукаси, і мило попрощалась з ними.

         Виходячи з арени, аби зловити таксі до готелю, вони зупинились біля кіоску аби з’їсти по морозиву. Ванільний і шоколадний ріжок виглядали так заманливо, що Мінамі не змогла пройти повз. Поки вона робила замовлення, Рюсуй занурився в телефон, щось ретельно друкуючи.

         — Твоє морозиво! — Мінамі тицьнула йому його просто в щоку, і швиденько, поки ніхто не бачить, злизала залишки, поцілувавши його. — З ким ведеш розмову? Це щось по роботі? Твої повідомлення рідко перевищують двох речень.

         — Сай пише. Він відправив мені сотню, якщо не більше, фотографій з їхньої з Челсі весільної подорожі, а я не встигаю на всі відповісти. — Рюсуй тицьнув в екран і показав Мінамі фотографію щасливої усміхненої Челсі, що катається на слоні. — Запитав, як минув матч. Я розповів у всіх подробицях, як наш приятель відлупцював того хлопця. — Рюсуй тицьнув на нову фотографію, де Челсі і Сай замотані у хустки, тримають величезні кавуни, на які накинули сонцезахисні окуляри, такі самі як у них самих. — Челсі в захваті від Індії.

         — Вона така щаслива на цих фотографіях. І твій брат теж. Їхній шлюб буде довгим і щасливим. — Мінамі встигла з’їсти половину морозива і почала гризти вафельний ріжок.

         — Чекаю не дочекаюсь, коли буду няньчити Сая-молодшого. Скоро і Суйка підросте, і за ким тоді наглядати? — Рюсуй сховав телефон до кишені.

         — Завести власних дітей? — Мінамі доїла своє морозиво і почала коситись на морозиво Рюсуя, що почало активно танути. — Або ж, собаку до прикладу.

         — Ти хочеш дітей, принцесо? — запитав Рюсуй, лише зараз помітивши, що у нього в руках морозиво.

         — Для початку, одружися зі мною, а потім можна і про дітей подумати. — Мінамі швидко поцілувала його в ніс і пішла вздовж вулиці, роздивляючись краєвиди, слухаючи розмови і гул машин. Рюсуй поспішив за нею, на ходу доїдаючи залишки морозива, яке ще не встигло розтанути.

         — То може одружимось? Я чув, що в цьому штаті можна швидко одружитися, без зайвої паперової метушні. Лише наречений, наречена і паспорти. Що скажеш? Їдемо на таксі, з руками заляпаними морозивом, до найближчого РАЦСу, а потім їдемо до Лас-Вегасу у медовий місяць? — Мінамі голосно засміялась, дістаючи із сумочки серветки і витираючи йому руки від розталого морозива. Можливо він жартує. Можливо ні. Ніщо не заважає їм і справді побратися просто тут і зараз, а потім дременути до Лас-Вегасу тринькати гроші в казино. Мінамі нічого не відповіла йому. Але вона має вдосталь часу подумати, аж поки вони не сядуть в таксі і не скажуть таксисту місце призначення.